Флері рятує прем’єру [Мері Блер] (fb2) читать постранично, страница - 2

у відповідь.

Увесь день дівчинка провела з бабусею. Разом вони ходили по магазинах і в парк. А ввечері бабуся вчила онуку пекти правильне печиво для балерин: з вівсяних пластівців і мигдалю.

— Від таких ласощів не гладшають. Адже балерини повинні бути стрункими і здоровими, — пояснювала бабуся. — Я завжди пекла таке печиво для твоєї мами. А вона пригощала ним усіх друзів. До речі, завдяки моєму печиву вона й познайомилася з твоїм татом.

Еліза засміялася. Вона чула від тата цю історію багато разів. Він часто згадував, як після однієї з репетицій дуже зголоднів і раптом відчув запах мигдалю. А мама згадувала, що хлопець дивився на її печиво такими голодними очима, що просто неможливо було не пригостити його. Так і почалася історія їхньої дружби — з печива!

Еліза саме виклала чергову порцію печива з духовки, як задзвонив її телефон. Телефонував Стефан.

— Елізо, Елізо! — почула дівчинка його тривожний голос. — Марі зникла!

— Як зникла? У театрі? — злякалася Еліза.

— Так. Її викрали. Тут щури! Вони хочуть зірвати виставу, — голос Стефана тремтів.

— Щури? Нічого не розумію. Які щури? — розгубилася Еліза. — Може, треба сказати батькам?

— Ні! Не кажи нікому. Цей Рет — ватажок щурів — уміє говорити! Він сховав Марі. Там, під землею, тисячі щурів! Ой… — дзвінок перервався.

— Стефане! — покликала Еліза, але у відповідь пролунали тільки гудки. — Що ж мені робити? Тут може допомогти тільки диво.

Розгублена й налякана, Еліза повернулася на кухню, де бабуся вже розлила по чашках чай.

— Сідай швидше. Спробуймо наше печиво, — раділа бабуся.

Еліза сіла і стала гризти печиво. Але всі її думки були зі Стефаном і крихіткою Марі. Раптом дівчинка подумала, що бабуся може їй допомогти.

— Бабусю, скажи, будь ласка, а ти коли-небудь стикалася з дивами?

Бабуся здивовано подивилася на онуку. Але, подумавши, вирішила не ставити зайвих запитань і відповіла:

— Знаєш, це сталося, коли я була зовсім маленька. І це дійсно було справжнє диво.

— Бабусю, розкажи.

— Коли мені потрібна була допомога і ніхто-ніхто, здавалося, не міг допомогти, поруч з’явилося щеня.

— Щеня? — розчаровано протягнула Еліза.

— Саме так! Тільки не звичайне, а чарівне. Феріґард.

— А що це?

— Не що, а хто, — засміялася бабуся. — Це чарівний захисник. Крилата тварина, яка вміє створювати дива.

— А як же знайти феріґарда?

— Я ніколи не чула, щоб феріґарда можна було знайти. Вони завжди самі вирішують, як і кому допомогти.

— І що, нічого не можна зробити? — у розпачі прокричала Еліза.

Бабуся уважно подивилася на онуку і повільно промовила:

— Якщо тобі дійсно потрібне диво, можна спробувати загадати заповітне бажання. Але це теж непросто. Є тільки один спосіб. Необхідно пробігти під веселкою, і тоді бажання збудеться.

— Де ж знайти веселку?

— Треба встати до світанку і зустріти схід сонця. Кажуть, чарівна веселка теж любить зустрічати сонечко вранці. А тепер тобі час іти спати. Завтра у нас важливий день — прем’єра!

Уже лежачи в ліжку, Еліза все думала про розповідь бабусі.

— Це наш останній шанс, — прошепотіла дівчинка.

Усю ніч Еліза крутилася в ліжку. Вона не могла заснути, адже її мучили кошмари. Дівчинці снилися тисячі щурів, які заповнювали сцену театру.

Еліза піднялася до світанку. Але бабуся вже не спала. Вона готувала на кухні сніданок для любої онуки.

— Доброго ранку, люба. Навіщо ти так рано встала?

— Доброго ранку, — відповіла Еліза, обіймаючи бабусю, — я хочу зустріти світанок. Можна?

— Звичайно, люба. Тільки з’їси трохи вівсянки й біжи в парк. Сьогодні таке ясно-синє небо — світанок буде просто чарівним.

Еліза зиркнула на бабусю, намагаючись зрозуміти, що вона має на увазі. Але та тільки хитро посміхнулася.

Дівчинка швидко поїла, обійняла бабусю на прощання і побігла в парк шукати чарівну веселку.

У парку не було жодної душі. Тільки птахи голосно щебетали в кронах дерев. Еліза йшла по парковій доріжці до свого улюбленого дерева — величезного дуба. Дівчинці здавалося, що саме тут можна зустріти схід сонця й побачити веселку. Адже дуб ріс на вершині пагорба, звідки відкривався чудовий краєвид.

Еліза йшла швидко, вона боялася пропустити світанок. Діставшись дуба, дівчинка стомлено опустилася на товсте коріння дерева. Піднявши очі, Еліза побачила, що на сході небо стало яскраво-рожевим. Сонце ось-ось мало вийти з-за обрію. Дівчинка почала тривожно вертіти головою. Де ж шукати веселку? Раптом Еліза побачила неподалік на галявині між деревцями невелику світлу плямочку. Вона росла, наливаючись світлом. Аж ось зненацька з цієї плямочки блиснула веселка. Найдивовижніше було те, що різнобарвне диво знаходилося не десь високо в небі, а висіло зовсім низько — над самісінькою землею. Здається, якщо трохи підстрибнути, то можна дістати її рукою.

Тепер Елізі треба було встигнути пробігти під веселкою, поки чарівна мить не скінчилася.

— Мені потрібен