…3000027 [Олександр Костянтинович Тесленко] (fb2) читать постранично, страница - 2

може. Тож про що можна говорити в цьому світі?

Так думалось тої ночі перед Народженням Істини ще не старому, але вже до біса втомленому Боркерові. Старому рудому Кафеланові, що підвивав на килимі посеред кімнати, також щось думалось.

Думати — це зовсім інша справа, аніж говорити. Думати завжди цікаво і завжди є про що. А ще добре — завжди існує гарна компанія, уважна, вдячна й зацікавлена прихильна й достойна компанія, ТИ САМ. І майже ніхто не може серйозно завадити Думати — це навіть приємно. Думати — це майже ніби спати.

А ще такої ночі!

Сказати, б що сивого Боркера дуже хвилює результат всепланетарного голосування, — так зовсім ні. До можливості й навіть до необхідності померти він призвичаївся давно, зріднився з цією думкою. Варіантів безліч. Можна навіть і до миті Народження Істини не дожити. Можна випустити дух до шостої ранку. Ото вже хтось міг би посміятися. Шкода тільки, що завтра о шостій ранку вже, Богу дякувати, не буде кому сміятися. Хіба ще декілька хвилин. Але за ті декілька хвилин ніхто не прийде до Боркера поцікавитись — чи дожив він до ранку Народження Істини? Ті декілька хвилин, певна річ, буде цікаво. Буде достойне видовище. Фантастичне й прекрасне видовище. Тільки коротке. Шкода. Все, гідне справжньої уваги, триває дуже мало і зникає безповоротно. Світ несправедливий.

Завтра вранці все буде набагато захоплюючішим за будь-яке телевізійне дійство, за будь-яке масове видовище. Аби таке побачити, варто й життя прожити. Можливо, тільки, тому й не спиться — не хочеться проґавити оту найпершу мить, коли ПОЧНЕТЬСЯ. І хочеться сподіватися, що все не дуже швидко закінчиться.

Цієї ночі всі бояться заснути й проспати початок.

А в тому, що саме він побачить завтра о шостій ранку, Боркер ні на крихту не сумнівався. Хіба може бути якось інакше? Ні. Інакше бути не може.

Позавчора Боркер віддав і свій голос. Днів із десять він зволікав, не йшов на дільницю. І не тому, що вагався. Ні. Перші дні просто бачив, яка величезна черга бажаючих зібралася на площі перед його будинком довкола величезного блискучого гофрованого фургона без вікон, пофарбованого червоним та чорним навпіл. За кілька днів біля фургона стало вільніше. Боркер боявся, що комусь спаде на думку припинити увесь цей захід. Мовляв, не ваше свиняче діло — жити вам чи не жити. Якщо кожне теля на фермі почне саме визначати, коли йому відлетіти душею у вищі світи, то нічого путнього з цього не буде. Живіть і плодіться! Однак голосування проходило ніби спокійно й успішно. Ніхто не перешкоджав, і ніхто не агітував. Були створені спеціальні комісії для забезпечення організованого проведення заходу і, що головне, для забезпечення певності його наступної реалізації. Всі хотіли мати певність, що Мить Народження Істини справді прийде. Голосування таємне. Всі дані надходять до єдиного обчислювального центру. Ніхто з людей не знає (не повинен знати) про хід голосування. І тільки тоді, коли проголосує останній житель планети, тоді автоматичні системи без людського втручання мусять виконати загальний присуд. В обов’язки комісії входило забезпечення, аби всі пускові системи були виведені на головний комп’ютер і були цілком розблокованими. Була запланована також автономна термоядерна установка, вибух якої цілком забезпечував би проведення акції Народження істини навіть за умови якоїсь прикрої антидемократичної несподіванки. Воля народів має бути виконаною.

Все розвивалося спокійно. Боркерові врешті надумалося, що настав час особисто йому виконати місію. Урочисто, вдягнувши новісінький чорний костюм і білосніжну сорочку, він попростував позавчора до чорно-червоного фургончика, біля якого трапилось трохи людей. Лунала маршова музика. На гофрованому боці фургона золотилися слова: «В ім’я Святої Істини!»

Процедура голосування була дещо своєрідною, мовби архаїчною і надто претензійною, однак… все це визначалося також волею більшості. Певна річ, можна було вдатися до цілком сучасних методів реєстрації. Було розглянуто багато різних проектів. Дактилоскопічний загалом гарантував достатньо серйозний контроль і унеможливлював кількаразове відвідування чорно-червоних гофрованих фургонів. Всі були переконані, що більшість захоче проголосувати декілька разів. Це могло вплинути на Істину. А Істина — понад усе. Діти, котрі вже могли осмислено зліпити докупи декілька слів, мусили голосувати самостійно. А за немовлят вирішували їхні родичі, переважно мати. Щоб уникнути фальсифікації результатів, було прийнято просте і мудре рішення: кожному голосуючому відрубувати мізинець. Це давало право на жетон. Всі жетони були однаковісінькі. Вони видавалися у фургоні взамін мізинчика. Звичайні бронзові тоненькі кружала з профілями чотирьох лідерів наддержав. Червона та чорна шпарини знаходились майже разом, тож не виникало ніяких проблем з приводу забезпечення таємності. Під час маніпуляції достатньо було затулитися долонею.

Коли вперше пролунала чиясь пропозиція