дізнався про його наближення. Він побіг. Дзвінок лишився позаду. Але на зміну прийшли дзвінки — у цьому будиночку, в тому, тут, там, скрізь! Він кинувся геть. Ще дзвінок!
— Гаразд! — закричав він у знемозі. — Гаразд, іду!
— Алло, Бартон!..
— Чого тобі?
— Я самотній. Я існую тільки тоді, коли говорю. Отже, я повинен говорити. Ти не можеш примусити мене замовкнути.
— Дай мені спокій! — з жахом вигукнув старий. — Ох, серце…
— Говорить Бартон. Мені двадцять чотири. Ще два роки минуло. А я все чекаю. І мені дедалі самотніше. Прочитав «Війну і мир». Випив річку вина. Обійшов усі ресторани — і в кожному був сам собі офіціантом, і кухарем, і оркестрантом. Сьогоднітраю в фільмі в кінотеатрі «Тіволі». Еміль Бартон у «Даремних зусиллях любові» виконує всі ролі, деякі в перуках!
— Перестань мені дзвонити, або я тебе вб’ю!
— Тобі мене не вбити. Спершу знайди мене!
— І знайду.
— Ти ж забув, де ти мене заховав. Я скрізь: у кабелях і коробках, в будинках, і вежах, під землею. Давай!.Вбивай! Як ти назвеш це? Телевбивство? Самогубство? Ревнуєш, еге ж? Ревнуєш до мене, двадцятичотирирічного, ясноокого, сильного, молодого… Гаразд, старий, значить, війна! Війна між нами! Між мною — і мною. Нас тут цілий полк усіх віків проти тебе, єдиного справжнього. Оголошуй війну!
— Я вб’ю тебе!
У трубці клацнуло. Тиша. Він пожбурив телефон у вікно.
В опівнічний холод автомобіль пробирався по глибоких долинах. На підлозі під ногами були складені пістолети, гвинтівки, вибухівка. Рев машин відлунював у його всохлих, зморених кістках.
«Я знайду їх, — думав старий, — знайду і знищу всіх до одного. Господи, і як він тільки може так поводитись зі мною?»
Бартон зупинив машину. Під вечірнім промінням лежало незнайоме місто. Вітру не було.
У закляклих руках він тримав гвинтівку. Дивився на стовпи, вежі, коробки будівель. Де ж заховано голос у цьому місті? Он на тій вежі? Чи на цій? Стільки років минуло!.. Він судорожно повів головою в один бік, в другий… Підняв гвинтівку-вежа розвалилася з першого пострілу.
«А треба всі, — подумав він. — Доведеться зрізати всі вежі. Я забув, забув! Надто давно це було…»
Машина рушила безгомінною вулицею.
Задзвонив телефон.
Він кинув погляд на вимерлу аптеку.
Апарат!
Стиснувши пістолет, він збив пострілом замок і зайшов усередину.
Почулось клацання.
— Алло, Бартон! Попереджаю: не намагайся зруйнувати всі вежі чи висадити їх у повітря. Сам собі переріжеш горлянку. Схаменися…
У трубці клацнуло.
Він тихо вийшов з телефонної будяки і подався на вулицю, весь час прислухаючись до невиразного гулу веж — вони все ще діяли, все ще були незаймані. Подивився на них знову і раптом збагнув: він не має права їх знищити. Припустімо, з Землі прилетить ракета, — безглузда думка, але припустімо, ракета прилетить сьогодні, завтра, на тому тижні? Сяде на іншому боці планети, хтось захоче зв’язатися з Бартоном по телефону і виявить, що зв’язок перервано?..
Він опустив гвинтівку.
— Та не буде ракети, — заперечив він собі впівголоса. — Я старий. Надто пізно…
«Ну, а якщо прийде, — подумав він, — а ти й не взнаєш. Ні, треба, щоб зв’язок був у порядку».
Знову задзвонив телефон.
Він тупо повернувся. Прочовгав назад в аптеку, неслухняними пальцями взяв трубку.
— Алло! Незнайомий голос.
— Прошу тебе, дай мені спокій…
— Хто це, хто там? Хто говорить? Де ви? — відгукнувся вражений голос.
— Стривайте. — Старий похитнувся. — Я Еміль Бартон. Хто зі мною говорить?
— Говорить капітан Рокуелл з ракети «Аполлон-48». Ми щойно з Землі…
— Ні, ні!..
— Ви слухаєте, містере Бартон?
— Ні, ні! Цього не може бути…
— Де ви?
— Брешеш! — Старому довелося прихилитися до стінки будки. Його очі нічого не бачили. — Це ти, Бартон, глузуєш з мене, обдурюєш мене!
— Говорить капітан Рокуелл. Ми щойно сіли в Новому Чикаго. Де ви?
— У Грін Віллі, — прохрипів старий. — За тисячу кілометрів од вас.
— Слухайте, Бартон, ви могли б приїхати сюди?
— Що?
— Нам треба зробити деякий ремонт. Чи не могли б ви приїхати нам допомогти?
— Авжеж.
— Ми на полі за містом. До завтрашнього дня доберетесь?
— Так, але…
— Що ще?
Старий погладив трубку.
— Як там Земля? Як Нью-Йорк? Війна скінчилась? Хто тепер президент? Що з вами сталось?..
— Ще буде час набалакатись, коли ви приїдете.
— Та хоч скажіть, усе гаразд?
— Все гаразд.
— Слава богу. — Старий прислухався до звучання далекого голосу. — А ви впевнені, що ви справді капітан Рокуелл?
— Сто чортів!
— Перепрошую…
Він повісив трубку й побіг.
Вони тут, після стількох років самотності — неймовірно! — люди з Землі, люди, які заберуть його з собою, назад до земних морів, гір і небес.
Бартон завів машину. Він їхатиме цілісіньку ніч.
Гуркіт мотора голосно відлунював у горах.
Цей голос! Капітан Рокуелл. Не міг же це бути він
Последние комментарии
20 часов 25 минут назад
20 часов 43 минут назад
20 часов 52 минут назад
20 часов 54 минут назад
20 часов 56 минут назад
21 часов 14 минут назад