Нічний адміністратор [Джон ле Kappe] (fb2) читать постранично, страница - 3

її апартаментів у «Вежі».

На своєму робочому місці був і гер Каспар. У перуці.

Для початку, розповідала фрау Лорінг, мадам Арчетті не дозволила собі помітити зміни у зовнішності свого улюбленця. Вона всміхнулася до нього на ходу, але це була немов усмішка принцеси на першому балу — адресована всім і нікому. Беру Майстеру вона підставила для поцілунку обидві щоки, а маестро Брандту — одну. Вона всміхнулася до фрау Лорінг. Її руки легко торкнулися хирлявих плечей піаніста Андре, який замуркав: «Мадам». Лише тоді вона підійшла до repa Каспара.

— Каспаре, що це у вас на голові?

— Волосся, мадам.

— Чиє волосся, Каспаре?

— Моє, — незворушно відповів гер Каспар.

— Зніміть його, — наказала мадам Арчетті. — Інакше ви більше не отримаєте від мене ні пенні.

— Я не можу його зняти, мадам. Моє волосся — це частина моєї особистості. Невід’ємна частина.

— Тоді зробіть його від’ємною частиною, Каспаре. Не у цю хвилину, надто вже зараз обмаль часу, але не пізніше завтрашнього ранку. Інакше — жодних чайових. Що там зараз показують у театрі?

— «Отелло», мадам.

— Я подивлюся на вас завтра вранці. Хто грає його роль?

— Ляйзер, мадам. Наш найкращий мавр.

— Це ми ще побачимо.

Наступного ранку рівно о восьмій гер Каспар розпочав виконання своїх обов’язків. На його лацканах сяяли схрещені ключі, немов чемпіонські медалі, а на голові красувалася перука — символ непокірності. Протягом усього ранку у вестибюлі царювала підозріла тиша. Гості готелю, як ті фрайбурзькі гуси^[3], додала фрау Лорінг, відчували наближення біди, хоч і не знали, звідкіля її чекати. Як завжди опівдні мадам Арчетті вийшла зі своїх апартаментів і спустилася сходами. Її вів під руку відданий шанувальник — ба-гатообіцяючий молодий перукар з Ґраца.

— А де ж сьогодні гер Каспар? — запитала вона, дивлячись туди, де зазвичай стояв консьєрж.

— Мадам, він на своєму робочому місці і до Ваших послуг, як і завжди, — відповів гер Каспар таким голосом, що всі присутні ще довго чули його відлуння як заклик до боротьби за свободу. — У нього є квитки на мавра.

— Я не бачу repa Каспара, — повідомила своєму ескорту мадам Арчетті. — Я бачу волосся. Повідомте йому, будь ласка, що нам його не вистачатиме.

— Тоді для нього залунали сурми^[4], — любила підсумовувати фрау Лорінг. — 3 тієї миті, коли та жінка зайшла у готель, гер Каспар не міг утекти від своєї долі.

«А сьогодні залунають сурми й для мене», — подумав Джонатан, очікуючи на прибуття найгіршої людини на землі.

Джонатана турбували його руки. Вони у нього були бездоганні ще з часів навчання у військовій школі, де чистоту нігтів завжди ретельно перевіряли. Спочатку він тримав руки по лампасах штанів — цю позу йому добре втовкмачили ще на плацу. Але зараз Джонатан мимоволі заклав руки за спину і стискав ними хустинку, щоб хоч трохи приховати свої спітнілі долоні.

Далі об’єктом Джонатанової стурбованості стала його усмішка, і він перевірив її бездоганність у дзеркалах обабіч себе. Це була Усмішка Ґречної Гостинності, яку він відшліфовував протягом багатьох років роботи у готельній сфері: усмішка ця була приязна, але стримана, бо ж він з власного досвіду знав, що гості, а особливо багатії, частенько бували дратівливі після виснажливої подорожі, і останнє, що вони хотіли побачити після прибуття, це нічного адміністратора, що зубоскалить, мов шимпанзе.

Його усмішка, як він переконався, усе ще була при ньому. Нудота її не витіснила. Краватка, яку Джонатан сам і зав’язував, сподіваючись привернути цим увагу кращих з гостей, виглядала чарівно і недбало водночас. Джоната-нове волосся, хоча і не могло зрівнятися з шевелюрою repa Каспара, все-таки було його власне і виглядало як завжди бездоганно.

«Це інший Роупер, — знову промайнуло у його голові. — Це все одне велике непорозуміння. До неї це не має жодного стосунку. Роуперів існує двоє, обидва торговці, обидва живуть у Нассау». Але Джонатан метався усередині цього замкненого кола ще з сімнадцятої тридцять, коли, прибувши в офіс, він знічев’я взяв зі столу repa Штріпплі список гостей, які мають прибути ввечері, і помітив прізвище «Роупер», надруковане великими літерами, — воно просто волало до нього з роздруківки.

«Роупер Р. О., група з шістнадцяти осіб, прибуття з Афін приватним літаком очікується о 21:30», а поруч істерична примітка repa Штріпплі: «дуже-дуже важлива персона». Джонатан знайшов файл з інформацією про нього і на екрані з’явився напис: Роупер Р.О., а опісля літери «ООЗ» — це був тутешній код на позначення охоронця, де літера «О» означала офіційний, тобто ліцензований швейцарською федеральною владою на носіння особистої зброї. Роупер, 003, службова адреса — компанія з видобутку благородних металів «Айронбренд ленд, оре енд прешес метале» у Нассау, домашня адреса — номер поштової скриньки в Нассау, рахунок оплачений цюрихським банком таким-то. Скільки ж у