Пригоди Омкая [Хома Олександрович Зубарєв] (fb2) читать постранично, страница - 2

червонястий граніт з блискучими цяточками. Але граніт довго не попадався. Чімі знайшов його метрів за десять від центральної частини скелі, при виході з ущелини, і від радощів застрибав, як молодий олень.

— Знайшов, знайшов! — сміючись вигукував Чімі.

Він без кінця крутив у руках і розглядав камінець, в якому, наче втиснуті пресом, стирчали сірувато-сталевого кольору блискучі крупинки.

Сховавши знахідку, Чімі не поспішаючи обстежив підніжжя скелі. Він разів з десять пройшов по краю урвища, перевіряючи породи, що залягали в нижньому і в сусідніх з ним шарах. Потім Чімі відійшов убік, оглянув високу, майже прямовисну скелю: лише звідти міг зірватися уламок граніту і лише там, нагорі, могла залягати руда. Залишалось одне: лізти на скелю і обдивитись виходи гірських порід. А, може, спочатку піти в ущелину і там пошукати вихід рудоносного шару?

Чімі пробирався вузькою ущелиною, що йшла до центральної частини скелі і чимдалі ставала вужчою і похмурішою. З обох боків здіймалися темні скелясті напівзруйновані стіни. З навислих карнизів і плит то там, то тут зривались краплі води, і від їхніх ударів об каміння розкочувалась по ущелині гучна луна. Немов працьовиті каменярі, вони безперестану дзьобали тверді плити. У глибоких складках і тріщинах лежали купи нерозталого снігу: там бракувало сонця і теплого повітря. Нарешті стіни майже впритул прилягли одна до одної, і ущелина обірвалась, упершись у високий східчастий бар'єр. По східцях бар'єра пробігав струмочок. Він зароджувався у верхній частині куполоподібної гори, линув звивистою змійкою і, ударившись об виступи, розсипався на тисячі малесеньких блискіток.

Чімі йшов, боязко озираючись. Він ніколи ще не був серед такої грізної і владної природи, йому здалося, що брили, прямовисні скелі, похилі кам'яні стовпи ворушаться, наче живі. Ось-ось вони сколихнуться і поваляться на нього. Уже щось ляснуло попереду, потім праворуч, ліворуч, і глухий гуркіт струсонув ущелину. Чімі здригнувся і мимоволі присів. Дедалі гучніше й виразніше вривався в ущелину, мов у трубу, гуркіт: то ворушилася крига.

Чімі сидів, затамувавши подих. Перед ним, перебираючи камінці, сріблястою жилкою пульсував струмочок. Неначе в акваріумі, поблискували в ньому маленькі прудкі рибки. Але що це? То не рибки, а прозорі, трохи темніші від води, лусочки. Вони, мов рибки, сновигали по дну, стрибали, гойдались, і від цього у Чімі мерехтіло в очах. Він з острахом, несміливо простягнув руку, витяг з води лусочку. «Слюда! — визначив Чімі. — Отже, мусить бути і цінна порода. Але де?»

Після марних зусиль забратись на яке-не-будь урвище Чімі вирішив повернутися на прибережний майданчик і лізти на ту частину скелі-підкови, де був знайдений уламок граніту.

Чімі видирався на скелю по вузькому гребеню. До найближчого майданчика, де він мав перепочити і взятись оглядати породи, було не більш як п'ятнадцять метрів. Подолати їх було не так легко. Гребінь стрімко підносився угору і складався із сланцевих плит, поставлених руба і місцями відшліфованих вітром до дзеркального блиску. Плити, прилягаючи одна до одної, не становили прямої лінії, а мали загини і тріщини, що утруднювало рух. Один необережний крок — і від тебе залишаться самі тільки кістки. Щоб не зірватись із скелі, Чімі сів на гребінь верхи і, відштовхуючись одночасно обома руками, повільно пересувався все вище й вище.

Кам'яний гребінь тягнувся понад краєм ущелини і подекуди так близько підходив до неї, що одна нога Чімі не раз повисала над безоднею. У Чімі тоді завмирало серце, але він все-таки ліз вище, намагаючись не дивитися вниз.

З кожним кроком чимраз ясніше вирізнялись на скелі оголені складки порід. Їх було багато. Вони були схожі на розгорнуті листи велетенської книги. Ця книга була списана таємничими знаками. І той, хто прочитає їх, володітиме ключем від скарбів, захованих у надрах землі. З хвилюванням дивився Чімі на чудесний скарб. Відштовхуючись потерплими від напруги руками від гребеня, він навіть не помічав, як з-під його рук і ніг часом сковзне, одірвавшись, камінець і, стрибаючи по виступах, покотиться в ущелину. Недалеко від майданчика, куди поспішав Чімі, він відчув, як ворухнулась під ним сланцева плита. Вона стояла на прузі, ледь-ледь нахилившись. Чімі своєчасно встиг кинутись вперед і осідлати інший камінь, який також стояв на прузі. У цю мить задня брила звалилась і поповзла до підніжжя скелі. Розвиваючи швидкість, вона, мов велетенський таран, збивала по дорозі виступи і вапнякові плити. Над скелею лунав оглушливий тріск і гуркіт. Біля підніжжя зметнулась угору величезна хмара землі, пилу і дрібного щебеню. Від струсу повітря задрижали і почали обламуватись інші карнизи і виступи у верхній частині скелі. Страшенний гуркіт знову струсонув повітря.

З вершини скелі з шумом і свистом котився обвал. Попереду обвалу, наче розвідники, стрибали по виступах, мов по східцях, маленькі камінці. За ними мчали більші камені, купа щебеню, землі й мокрої глини. Серед