Практичний російсько-український словник приказок [Майк Йогансен] (pdf) читать постранично, страница - 2

одшукати щось у тому скарбові, не вивчивши його попереду, сливе неможливо. Покажчик Номисів, мало того що дуже непов­
ний, ще й складений за ознакою речей, про які мова буває в приказці, отож одшукати щось
із мудрощів народніх, кермуючися тих мудрощів філософічним змістом, дуже буває нелегко.
Тож і з’являється оця книга, почасти як упорядковання скарбу того, почасти як російськоукраїнський словник приказок, на поміч тим, хто до російської звик літератури і до російського вислову, але хоче використати своєрідний і рясний матеріял українського слова,
починаючи писати по-українському.
Хоч які хиби, певне, є в цій книжці, та, сказати правду, дуже нелегке було діло її складати. Раз, що це первина, бо не траплялося нам ще бачити хоч скільки-небудь докладної
книги такого змісту, і, значить, доводилося уперше встановляти відповідності, вирішати
про самий зміст приказок, судити їх і прирікати їм той чи инакший розум.
Два, що саме діло відповідности тієї до того ж хистке й непевне, що поки щось вирішиш, то сто разів би, здавалося, одцурався б і книги тієї, і діла того. Буває часом, що саме
там, де найближчі показуються самим висловом своїм російська приказка до української,
що саме там вони найбільше різні і найменше одна до одної пасують.
А найголовніше це те, що в приказці всякій-будь є, власне сказати, тільки одне цілком
конкретне і реальне і це є самий її язиково-образний вислів. Усе ж, що в ту приказку вкладає мовлянин, прикро може мінятись і то під тую, то під другую категорію народньої філософії припасовуватись.
Бо хто ж того, зрештою, не знає, що народ ту саму приказку вживає іронічно, але й просто, що, додавши ще якесь до неї слівце, геть перетасовує її на зовсім инакший розум і так
далі.
Зваживши на все це, складач такої додержувався методи.
Попереду вибрано з газет, з книжок і чималою частиною з живої розмови над п’ятсот
таких російських приказок, що їх найбільше подибуєм у повсякденнім житті. Виявилося
при тому, що частина цього актуального запасу є приказки інтернаціональні, як от, приміром: «лучше поздно, чем никогда», «лучшее враг хорошего» і сила инших. Друга частина цього запасу, виявилося, є приказки українські, уживані в російській мові, як от: «моя
хата с краю», і таких знайшлося чималенько – ми означували їх слівцем (укр.), при тому
абсолютно не претендуючи на точність і науковість цього означування – точна бо і наукова
класифікація була б вимагала ціложитенної роботи над розмежуванням і установленням
позичень та наслідувань.
Третя частина цього запасу то приказки, що постали в російській мові з літературних
джерел – драм, байок то-що, і тільки четверту, хоча й числом, мабуть, найбільшу, частину
складали народні російські приказки.

Отак траплялося, що якась інтернаціонального чи літературного родива приказка не
має точного собі відповідника в українськім скарбові. Тоді складач брав на себе відвагу
пристосовувати якусь українську приказку до даної інтернаціональної чи російської літературної, бажаючи настачити на всяку чисто потребизну і виправдуючи своє свавілля тим,
що й народ раз-у-раз переміщає і пристосовує свій приказковий скарб, як йому того буває
потреба.
Та щоб не забагато було такого і щоб незайманий зостався основний скарб, далі наводилося скілька приказок, що хоч і неточно, а все ж у якій мірі підходять до теми. Ці додаткові приказки складають таким побитом потенціяльний запас, який, відома річ, їсти не
просить.
Отож заранше прохає складач не гніватися на нього за приблизність і неточність відповідей на російські приказки. Одне, що точности і взагалі тут не може бути, а друге от що:
Буває, що якась приказка втрачає свій первісний зміст і уживається її вже зовсім поиншому. Узяти хоча б криловське «А ларчик просто открывался».
Попереду це мислилося приблизно як українське «бачить під лісом, а не бачить під
носом» чи щось таке. Тепера ж, хто додивлявся цього вислову в наших газетах, нехай згадає, що «ларчик просто открывался» вже цілком рівне до вислову «вот где собака зарыта»
або ж сказати по-простому: «Все ясно, все очевидно, все з’ясувалося, що було затаювано».
Отож поруч з таким відповідником, як: «густо дивиться, та рідко бачить» або «у воді
стоїть, а води просить», подано і такий як: «Нігде правди діти», або «Ниточка доведе клубочка», бо словник цей складалося не як науковий, а як практичний покажчик для літературної праці.
Ясне діло, складач того свідомий, що багато де не найкращого добрав відповідника, а
може статися, десь і зовсім не знайшов те, чого було б треба. Той, хто далі робитиме у цім
полі, це направить, а цілину оравши, без огріхів забирати не випадає. Як коли, то й доводилося цілий робочий день згаяти на одну приказку.
Ще одне хотілося б сказати вже про саму оту народню мудрість. Як глянеш на чотирнадцять тисяч українських приказок, що їх Номис зібрав докупи, то спочатку аж моторошно стає – яка ж то розмаїта й на тонкий зміст, і на