Бодянский Осип [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично, страница - 2

class="book">– Вдома, але нагорі в графа.

– Потрудися доповісти йому про мене.

…Хвилин за п’ять прийшов Гоголь, перепрошуючи, що затримався.

– Сидів з одним старим знайомим, – сказав він, – з яким вже дуже давно не бачився.

– Я вас не порушую ваших планів своїм відвідуванням?

– О, ні, ми посидимо, скільки вам завгодно. Чим же вас пригощати?

– Рішуче нічим.

– Чаєм?

– Його я не п’ю ніколи. Будь ласка, не турбуйтеся: я не п’ю нічого, крім води.

– А, тоді дозвольте почастувати вас содовою?

Лакей негайно приніс пляшку, і налив води у невелику склянку.

– Кілька разів збирався до вас, але що-небудь заважало. Сьогодні, нарешті, вибрав момент і

завернув. Думаю, якщо навіть не застану, те залишу записку, аби знали, що я таки відвідав ваше

помешкання.

– Так, – підхопив він. Слуга мій говорить, що до мене, близько полудня, якась бабуся заходила і

тричі прохала передати, що в мене була; а тепер я чую, що вона вже покійниця. …Ймовірно, бідненька, втомившись від ходіння, знемогла під тягарем років, повернувшись до своєї світлиці, здається, на третьому поверсі».

Далі ми зачепили тему російської літератури, також і тієї обставини, яка перешкоджає Москві

мати власний журнал; «Московитянина» давно вже ніхто журналом не вважає.

– Добре б вам узятися за журнал; ви і досвідчені в цій справі, та й маєте багатий запас від

«Читань»…

–…Для цього потрібно, насамперед, … без чого ніякий журнал не може бути.

– Розумію, – капітал.

– Років на три вперед, щоб діяти напевно.

– Звичайно, в такому разі успіх не підлягає сумніву. Ви б зібрали навколо себе знову діячів…

– Думаю. Хто за гроші не стане працювати, якщо працювали в мене раніше і без грошей?

– ...Для більшого успіху потрібно, аби журнал публікував якнайбільше свого, особливо матеріалів

з історії, стародавності...

– Само собою...

Перед тим, як відкланятися, я запитав, де він збирається провести літо?

– Хотілося б дістатися моєї Малоросії, потім на осінь повернутися до вас, зиму провести десь у

теплішому місці, а на весну – знову до вас.

– Що ж, хіба вам зле було в нас цією зимою?

– І дуже. Я мерз страшенно, хоча перший рік почував себе добре.

– Як на мене, якщо не хочете виїжджати за кордон, найкраще податися в Крим.

– Згоден, я і збираюся вчинити так наступної зими.

…Прощаючись, він запитав мене, чи буду я на варениках.

– Якщо щось чи хтось не перешкодить.

Під варениками мався на увазі обід у С. Тим. Аксакова по неділях, де неодмінним блюдом завжди

були вареники для трьох хохлів: Гоголя, М. Максимовича і мене. Після обіду, через годину, іншу, йшли малоросійські пісні під фортепіано, які виконувала друга донька господаря, Надія Сергіївна.

Зазвичай Максимович підспівував. Пісні виконувалися «голосами малоросійських пісень», виданих Максимовичем, і за деякими іншими збірниками…,принесеними мною.

Уже на виході Гоголь сказав, що нині народ розучується читати; що рідко можна знайти людину, яка б не боялася товстих томів того чи іншого ділового твору...

31-го жовтня 1851

Вечір в Аксакова з п. Погорецьким, штаб-лікарем 6-го піхотного корпусу (родом з-під Василькова

Київської губернії і мій давній знайомий) і Г. П. Данилевським, теж малоросом (з

Катеринославської губернії), котрий служить чиновником при товаришеві міністра народної

освіти (Норов); співали різних малоросійських пісень, до виконання яких були запрошені Гоголем, з яким я познайомив Данилевського.

Перед початком Гоголь, який прийшов о восьмій годині, увечері, у розмові зі мною між іншим

відзначив, що першу ідею до «Ревізора» йому подав Пушкін, розповівши про Павла Петровича

Свіньїна з Бессарабії, котрий видавав себе за важливого петербурзького чиновника, і тільки

зайшовши надто далеко (став приймати прохання від колодників), був зупинений.

– Після чув, – додав він, – ще кілька подібних витівок здійснив, наприклад якийсь Волков...

Січня 31-го дня 1854

…Коли покійний Гоголь надрукував свій «Рим» в «Московитянині», то, за умовою, виторгував

собі у Погодіна двадцять відбитків, але той, як завжди, не залишив, звалюючи провину на

друкарню. Проте Гоголь хотів отримати їх неодмінно, бо наперед пообіцяв знайомим по

екземпляру. І тому, наполягаючи на своєму, сказав:

– Якщо ви угоди не тримаєтеся, так накажіть вирвати зі свого журналу цю кількість відбитків. – –

Але ж, – відзначив видавець, – я зіпсую двадцять екземплярів.

– А мені яке діло до цього?...