Политковский Николай [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично, страница - 2

все йому необхідне. Шерстяна куртка, наприклад, яку носить поденний робочий, якою б грубою і простою вона не була, є продуктом

сполученої праці великої кількості робочих. Пастух, сортувальник, чесальник, фарбувальник, прядильник, ткач, апретурник і багато інших – всі повинні об’єднати свої різні спеціальності, аби

виготовити навіть таку грубу річ. А скільки, крім того, купців і вантажників було зайнято для

доставки матеріалів від одних з цих робочих до інших! Скільки потрібно було торгових операцій і

водних перевезень, скільки, зокрема, потрібно було суднобудівників, матросів, виготовлювачів

вітрил, канатів!

...Звичайно, порівняно з надзвичайною розкішшю багатія його обстановка повинна здаватися

украй простою і звичайною, проте, може статися, що обстановка європейського государя не

завжди настільки перевершує обстановку працелюбного і бережливого селянина, наскільки

обстановка останнього перевершує обстановку багатьох африканських царів, абсолютних владик

життя і свободи десятків тисяч голих дикунів.

ПИТИМЕМО ПРИГОРШНЕЮ, з вірша М. Мілонова «Послання вітально-прохальне, з нагоди

всерадісного одруження, від співмешканців, наляканих переміщенням в нове і невідоме житло», присвячений М. Політковському

Внемли приветствие многопреда нных душ,

Которые, тебя усердно поздравляя,

Желают, чтоб ты был не только добрый муж,

Но чтобы, братию, друзей не забывая,

Как ныне, так и впредь до них ты был хорош,

Чтоб доступ нам к тебе соделался не труден,

Чтоб каждого из нас ты не поставил в грош

И в милостях своих являлся неоскуден.

И словом, если мы оставим тот приют,

Который столько лет имели мы с тобою,

Проси, да новую квартиру нам дадут,

Где б можно спрятаться от хлада и от зною,

И мебель старую и кухонный прибор

Отдай нам в полное всегдашнее владенье,

Зане купить теперь на рынке этот вздор

Потребно денежно изрядное скопленье,

Которое, увы, не копится у нас

По ценности вещей на многие расходы.

.................................................................

Адам и Диоген – несходствие чудесно!

Но оба опытны, имели оба ум.

И так у первого займем мы лист древесный,

А у другого нам лохмотья не просить,

Которым мы давно с излишеством богаты,

Займем лишь у него искусство горстью пить

И бочки почитать за пышные палаты.

ПАРОДІЮВАННЯ І ОСМІЯННЯ, з статті М. Альтшуллера і Ю. Лотмана «Зелена книга»

Показовий демонстративно «позалітературний» гурток літературних друзів Мілонова. Річ не лише

в тому, що в нього входили люди, далекі від визнаної літератури. Норми високої поезії були тут

об’єктом пародіювання і осміяння: «зворушливі» вірші, які «маленький Опочинін» повинен

піднести великій княгині Катерині Павлівні, складаються колективно, а гонораром служать

пляшка коньяку, цукор і лимони для виготовлення пуншу. Написання віршів супроводжується

пародійним поетичним листуванням.

Зразком такого роду фамільярній гурткової поезії служить «Зелена книга» Мілонова –

Політковських, яка дійшла до нас в неповній писарській копії з архіву Я. К. Грота, озаглавленої

«Виписки із Зеленої книги». Гурток цей склався, мабуть, незадовго до війни 1812 року, і його

зустрічі продовжувалися до 1820 року – часу смертельної хвороби Мілонова. У «Виписках» є

вірші, датовані 1811 і 1814 роками. Ймовірно, «Зелена книга» велася протягом всього існування

гуртка.

ЗЛИТТЯ ВІРША І ЖИТТЯ, з книги Ю. Лотмана «Про поетів і поезію»

Співвідношення «верхнього» і «нижнього» поверхів поезії виявилося в тому, що творчість поета

мислилася зовсім не у вигляді суми друкарських текстів – воно було невіддільним від салону, побуту, аудиторії. Входження літератури в побут було характерною межею культури початку XIX

ст., рівною мірою властивою всім літературним угрупуванням і течіям: карамзініст В. Л. Пушкін

і ярий ворог Карамзіна П. І. Голеніщев-Кутузов однаковісінько славилися в допожежній Москві

як майстри акровіршів, шарад і буриме, котрі зливали поезію з салоновою грою; протоколи

«Арзамаса», написані гекзаметрами Жуковським, і «Зелений зошит» Мілонова і Політковських

були віршами, невіддільними від атмосфери породжувачів їх гуртків, причому невіддільними

зовсім в іншому сенсі, ніж це мовиться стосовно подальших епох.

...Поезія початку XIX ст. пронизувала все, розмиваючи заповідану XVIII сторіччям чіткість меж

між життям і