ЯСИНСЬКИЙ Ієронім Ієронімович
ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії
Національний статус, що склався у світі: російсько-радянський.
Письменник, журналіст. Псевдоніми – Максим Бєлінський; І. К. Гордик; Онисим Ієрянский; Кіфа; Фома Личинкін; Лицар дзеркал; Старий белетрист; М. Чуносов; Ясновидющий Іона.
З поміщицької родини. Батько, Ясинський І., – адвокат.
Народився 18 (30) квітня 1850 р. в м. Харкові Російської імперії (нині – адміністративний центр
однойменної області України).
Помер 31 грудня 1931 р. в м. Ленінграді СРСР (нині – м. Санкт-Петербург РФ). Похований на
Літературних містках Волкового цвинтаря.
Навчався в чернігівській гімназії, на природничих факультетах Київського та Петербурзького
університетів.
Працював чиновником Чернігівського акцизного управління, секретарем Чернігівської земської
управи, редактором «Земського збірника», журналів «Всесвітня ілюстрація», «Щомісячні твори»
(1900-1902), «Розмова» (1903-1908), «Нове слово» (1908-1914), газети «Біржові відомості».
Друкувався в газеті «Зоря», журналах «Слово», «Бджола», «Вітчизняні нотатки», «Вісник
Європи»«, «Підвалини», «Російський вісник», «Київський вісник», «Російський огляд»,
«Спостерігач», «Новий час».
Як літератор дебютував на сторінках київських та московських газет в середині 1870-х рр.
Звернув на себе увагу романами «Перше березня», «Під плащем Сатани», «Молода прорість»,
«Болотна квітка», «Спляча красуня», «Петербурзька повість», «Місто мертвих», «Іринарх
Плутархов», «Пророк», «Тарганячий бунт».
За життя вийшло зібрання творів в чотирьох томах (1888), зібрання романів в трьох томах (1888-1889), а також близько 40 окремих книг.
Три видання витримали його «Вірші».
Залишив по собі спогади «Роман мого життя» (1926).
Серед друзів та близьких знайомих Я. – С. Єсенін, А. Чехов, І. Гончаров, М. Салтиков-Щедрін, Д.
Линьов, В. Маковський, К. Чуковський, В. Бибиков, В. Немирович-Данченко, З. Гіппіус, Г.
Потапенко, К. Фофанов, В. Бехтерєв, О. Урусов, Ф. Фальковський та ін.
***
ДОРЕЧНА ПАРТІЙНІСТЬ,
з творчого кредо І. Ясинського
Я ціную партійність там, де вона доречна.
СМЕРТЬ ЧАТУЄ, з оповідання І. Ясинського «Пожежа»
Кремнєв прокинувся з легким головним болем. Це була атлет з величезною чорною бородою, яка
хвилясто збігала на груди.
– ...Гарний холодник, проте сьогодні віддає міддю, – зауважив Сергій Іванович.
– Бог з тобою, Сергію Івановичу! – запротестувала Лідія Фадеївна. – Я зовсім не чую міді. Не їж, якщо не подобається.
Сергій Іванович розсміявся і сказав:
– Я свого ніде не люблю втрачати… Проте й раки міддю віддають. Треба, мій друже, віддати
лудильнику каструлі, – помітив він з серйозним виглядом. – Міддю можна отруїтися.
Лідія Фадеївна засмутилася. Ні їй, ні дітям не здавалося, що холодник пахне міддю.
У кімнату, де обідала родина Кремнєвих, увійшов Шаповалов, член управи, товариш по службі
Сергія Івановича.
– Сідайте з нами обідати! – запросила Лідія Фадеївна.
Шаповалов вважався чепуруном і модником. Він зняв рукавичку з правої руки і зайняв місце за
столом, вказане йому господаркою.
– Їжте холодник: чудовий холодник! – сказав Сергій Іванович, приховуючи від гостя, що холодник
має присмак міді.
Гість випив горілки і став їсти холодник.
– Ви начебто бліді, – вимовив Павло Вікентійович, з новим співчутливим переляком вдивляючись
у Сергія Івановича. – Чи здорові?
– Здоровий, – сказав Сергій Іванович і махнув рукою, ніби бажаючи цим жестом висловити, що
йому залишається жити ще років сорок.
…Але ось увійшла Лідія Фадеївна з пляшкою наливки і двома склянками. Вона злякалася, глянувши на чоловіка. Квапливо поставила на письмовий стіл пляшку, склянки і кинулася до
Сергія Івановича:
– Сергійку!
Від цього лементу підхопився гість і зі здивуванням подивився на Кремнєва.
– Що з вами? – запитав він.
Сергій Іванович хотів посміхнутися, але не зміг. Корчі спотворили його губи, і він простогнав:
– Мені погано!
…З аптеки принесли мушку. Полікопенко розірвав сорочку на Сергієві Івановичу й оголив його
спину. Вона майже суцільно була покрита густим волоссям.
– Треба виголити площадку для мушки, – сказав Сорзон, не рушаючи з місця.
– Ой, погано мені, погано! – знову зойкнув Сергій Іванович.
Лідія Фадеївна побігла за бритвою до Гната.
Последние комментарии
11 часов 15 минут назад
17 часов 38 минут назад
17 часов 46 минут назад
18 часов 14 минут назад
18 часов 18 минут назад
18 часов 18 минут назад