Ковалинский Михаил [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично, страница - 2

розглядали, хто

гарний, хто на кого схожий і кому гідний бути парою. Звідси ввійшов я в постоялі будинки, де

коні, упряж, сіно, розрахунки, суперечки...

Нарешті, сила ввела мене в храм великий і прекрасний: в ньому ніби в день зішесття святого духу

служив я літургію з дияконом і пам’ятаю точно, що виголошував голосно:

– Тому що святий ти, боже наш...

При цьому обидва хори співали протяжливо: «Святий боже...».

Сам же я, з дияконом перед престолом до землі кланяючись, почував внутрішньо надзвичайну

насолоду, яку описати не можливо.

Проте і тут людською розбещеністю опоганене. Сріблолюбство з гаманцем тягається і, самого

священика не оминаючи... Від м’ясних обідів, що їх у храмі по кімнатах справляють, …під час

літургії дух чувся до самої святої трапези.

І ще я бачив жахливе видовище. Як ті, кому не дісталося пташиного і звірячого м’яса, одягнену в

чорну ризу людину з голими колінами й убогими сандаліями, вбитого, в руках тримали над

вогнем, коліна й ікри смажили і м’ясо з жиром, …відрізаючи і відгризаючи, жерли. І це робили

буцімто деякі служителі. Я, не стерпівши смороду й лютості, відвернув очі і вийшов.

Цей сон … мене… злякав.

ЖИТТЯ ГРИГОРІЯ СКОВОРОДИ, НАПИСАНЕ В 1794 РОЦІ НА ПОПЕРЕДНІЙ СМАК,

зі спогадів М. Ковалинського

Він був переконаний, що щастя людини полягає в тому, щоб, довідавшись про власний в собі

талан, використати його в житті. Так, багато богословів були б, не виключено, кращими

стряпчими, багато вчених – рознощиками, багато суддів – орачами, воєначальники – пастухами, ченці – цілувальниками і т.д. Звідси, казав він, і трапляється, що однаковий стан життя одному на

радість, а іншому – на горе; одного військовий сан прославляє, а іншого – осоромлює; одного

царський вінець прикрашає благословенно, славою, безсмертям, а іншого скидає в пітьму

кромішню з прокльоном імені його; одного богослов’я робить світильником світу, володарем

сердець, славним без слави, шанованим без почестей, а іншого – ошуканцем, лицеміром, брехуном

високомудрим; одного навчання піднімає до небес, а іншого – зводить до пекла; …одному

начальство в похвалу і честь, а іншому – в огуду і на ганьбу; одного чернецтво освітило, а іншого

очорнило і згубило навіки...

…Багато з однокласників його колишніх, знайомих, родичів, будучи тоді ченцями в Печерській

лаврі, натиснули на нього невідступно, говорячи:

– Досить швендяти по світу! Настав час пристати до гавані, нам відомі твої таланти, свята лавра

прийме тебе, як мати своє дитя, ти будеш стовп церкви і прикраса обителі.

– Ах, преподобні! – заперечив він гарячково. – Я стовпотворіння множити собою не хочу, досить і

вас, стовпів необтесаних, у храмі божому.

…Монахи-старці перемінювалися в собі, це слухаючи.

…Не пройшло й двох місяців, як він приїхав з Києва знову в Харків. …У Харкові був

губернатором Євдоким Олексійович Щербинін – людина, котра не мала високої освіти, але була

обдарована природним здоровим розумом, аматор наук, талантів, музики, у якій і сам він був дуже

метикуватим. Начувшись про Сковороду, закликав його до себе і, розмовляючи, сказав:

– Чесна людино! Чого ти не набудеш собі ніякого відомого становища?

– Милостивий государ, – відповідав Сковорода. – Світ схожий на театр: аби грати в театрі з

успіхом і похвалою, беруть ролі за здібностями. Діюча особа в театрі не за знатність ролі, яку

виконує, а за вдалу гру отримує похвали. Я довго розмірковував про це і …побачив, що не можу

грати в світовому театрі ніякої особи вдало, крім низького, простого, безтурботного,

відокремленого: я цю роль вибрав, граю і задоволений.

…– Але, друже мій! – продовжував Щербинін, відвівши його вбік. – Може статися, ти маєш

здібності до інших станів, для суспільного життя корисних, проте звичка, думка, упередження..

– Якби я відчув сьогодні, – перебив Сковорода, – що можу без боязкості рубати турків, то б нині ж

прив’язав гусарську шаблюку і, надягши ківер, пішов би служити у військо.

…Харків він любив і часто його відвідував. Новий тамтешній начальник, почувши про нього,

забажав його бачити. Сковорода на запрошення відгукнувся. Губернатор, побачивши його вперше, запитав:

– Пане Сковорода! Чому вчить Біблія?

– Кухарські книги вчать, як задовольняти потреби шлунка, – відповідав він. – Псові – як давити

звірів; модні – як вбиратися; Біблія вчить, як облагороджувати людське серце.

…Старість, осінній час,