Харпак Георгий [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично, страница - 2

class="book">повернулася до Сарн.

Вже до п’яти років він знав ідиш, іврит, російську та арабську. В Сарнах його віддали до польської

гімназії, тож довелося вчити ще й польську. Умови виховання у католицькій гімназії були дуже

суворими. Тому Георгій назавжди зберіг в своїй душі глибоке не сприйняття будь-яких

крайнощів релігії.

…У 1943 році 19-річним він вступає до Руху Опору. …Його основним завданням була допомога

молодим французам, яких мали відправити на примусові роботи до Німеччини. Юнак допомагав

їм звільнитися.

Наступного року його заарештувала французька поліція. Після ув’язнення Георгія направили до

фашистського концтабору Дахау. Якби його заарештували як єврея, шансів врятуватися у нього не

лишилося б. Проте серед ув’язнених була дуже сильна солідарність, вони підтримували один

одного

В Дахау Харпак був призначений копачем канав. Ця важка робота на все подальше життя відбила

у нього бажання коли-небудь займатися садівництвом. З гітлерівських катівень Харпака звільнили

американські війська.

Після війни Георгій продовжує навчання і вступає до гірничої школи, яка давала престижну

інженерну освіту. Юнак вирішує стати фізиком, хоча зовсім не розуміється на цій науці. Певним

чином, йому пощастило з часом. На тлі загального хаосу Георгію вдається реалізувати своє

бажання. В інший час його б не допустили до такої освіти через брак кваліфікації.

Потім – навчання у коледжі Де Франс. Він багато читає, захоплюється працями видатних фізиків,

відвідує лекції всесвітньо відомого фізика Ф. Жоліо-Кюрі, починає працювати в його лабораторії,

яка спрямовувала свій науковий потенціал у галузь ядерної фізики. Ще до війни там зробили

кілька фундаментальних відкриттів, в тому числі деякі ранні експерименти з розщеплення ядра.

Експериментальна фізика дуже захоплює молодого вченого. Харпак зацікавився розробкою

детекторів для ядерних часток. Цю тему він вивчав самостійно, і вона стала головною справою

його життя.

Наприкінці п’ятдесятих років Георгій Харпак стає одним з перших фізиків, які переїжджають до

Женеви, щоб приєднатися до Європейського центру ядерних досліджень. Ця установа є

найбільшим у світі центром з вивчення ядерної фізики, а Георгій вважається одним з

найвизначніших її співробітників за всю історію. Тут він зустрів людей, які стали співавторами

його наукових відкриттів. Багато хто з них і нині залишаються добрими друзями вченого.

Траплялось і так, що лише через багато років Георгій дізнавався, що його колега також мав іншу

іпостась як експерт у галузі ядерної зброї. Власне, Харпак безпосередньо ніколи не працював ані

над ядерною зброєю, ані над ядерними ректорами.

У 1968 році він винайшов новий тип детектора часток – так звані «дрейфові камери». Його

наукову роботу з теорії фізики було високо оцінено. Багатожильні, іскрові, пропорційні та інші

камери, які він винайшов, в науковому світі стали називати «камерами Харпака».

…Харпак винайшов детектори елементарних частинок, які відкрили нові можливості для

досліджень у галузі фізики та астрономії, знайшли практичне застосування, зокрема в медицині.

Завдяки цьому відкриттю було створено нову рентгенографічну установку. Це обладнання

дозволяє значно знизити дозу опромінення людини і передавати зображення в цифровому вигляді,

що суттєво збільшує можливості й ефективність діагностики небезпечних та смертельних

захворювань.

ТАК ТРИМАТИ, з статті І. Горбачука «Георгію Харпаку – 81!»

Георгій Харпак працював над удосконаленням детекторів для фіксації елементарних частинок, в

тому числі й нейтрино. Нейтринна фізика вимагає створення підземних лабораторій для

забезпечення низького рівня радіоактивного фону. Одна з таких лабораторій розміщена під горою

Гран Сассо в Італії на глибині 1400 м.

В 1968 році Георгій Харпак сконструював багатодротинкову пропорційну камеру. Це паралельний

ряд анодних дротинок, на які подається додатній потенціал (радіус цих дротинок 20 мкм), а зверху

і знизу цих дротинок знаходяться катодні площини. Все це вміщається в інертний газ. Кожна

анодна дротинка працює як незалежний пропорційний детектор.

Це і є основою винаходу Георгія Харпака. Цей пристрій є швидкісним (час між готовністю

реєструвати наступну частинку становить 10-6, а вся інформація опрацьовується комп’ютером).

Винаходи Харпака дали змогу досліджувати такі рідкісні взаємодії та