Дриянский Егор [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично, страница - 2

нам не управитися! Нікчемна справа полювання! І так далі.

І ця нікчемна справа зробила те, що п. Ікс всю ніч мріяв про мідні роги і каптани з позументом, і

на ранок склалася нова нарада, на якій належить, що винуватець затії, тобто його камардин,

виконає роль драбинного, Васькові і Петрушці бути хортовиками, а скотареві Юхиму, котрий ще

за небіжчика дідуся їздив біля гончаків і знає справу, бути ловецьким.

Аби знайти більше звіра і потішити пана, ловецький вибрав наперед місцем поля діяльності

найбільший і густий ліс. Прийшли. Пан і нові мисливці стали по місцях, де кому припало до

вподоби; посвистуючи, ловецький в’їхав в узлісся: ні з того, ні з цього собаки гавкнули й

понеслися; пострибав і ловецький, куди, навіщо, – ніхто не знає... Стоять, чекають: ось, ось

побіжать зайці, лисиці, вовки. Хоча б не вискочив ведмідь! У всіх очі й вуха насторожі; проте

збігла година, прочекали ще одну, а з лісу ні слуху, ні слухняності... Не дочекався Ікс: шле він

Петрушку шукати ловецького – пропав і Петрушка; шлють Ваську привести Петрушку – і Васько

немов у воду канув... Нарешті, витріщивши очі, на змиленому коні мчить ловецький з лісу і

кричить драбинному, чи не зустрічав той собак?

– Яких собак?

– Та гончаків... щоб їх розірвало!

– Послухай, худобина, – кричить Ікс, – якщо ти у мене розгубиш собак, я тебе!

– Слухаю! – І ловецький скаче ще швидше і сурмить несамовито...

Стоять і чекають пан і драбинний – і дочекалися вечора! А ось вийшов нарешті один гончак з лісу

на узлісся й облизується. Груди і морда у нього в крові. За ним приплівся інший, такий ж

червонуватий. З’явилися всі, а ловецького немає як немає...

З’явився нарешті ловецький – Васьки немає. Повернувся Васька – Петрушка пропав...

Що за диво! Зроду таких чудес ніхто над собою не бачив! А дива немає ніякого: справа видима,

проста: лісовик пожартував, ось і вся оповідь! На тому вирішили й рушили в зворотний шлях.

А чому гончаки в крові, – про те і слова ніхто не вимовив. «Мабуть, так треба», – думають пан і

молоді мисливці.

Тільки Петрушка, повернувшись з лісу, пошептав щось ловецькому на вухо, а той почухав

потилицю й махнув рукою.

БОРГИ ОБСІЛИ, з листа Е. Дріянського О. Дружиніну від 30 жовтня 1856 р.

Полтину позичив на відправку рукопису, говорю відверто – 90 рублів боргу, та зима на дворі. Ось

тут і поезія!

НІЧОГО, ОКРІМ ГОРЯ, з листа О. Островського М. Островському від 4 грудня 1872 р.

Милий Мишо, Єгор Едуардович Дріянський на останньому подиху; злидні, сирі квартири зламали

його залізне здоров’я й довели до лютих сухот. В темному закутку, за Преснею, без шматка хліба,

без копійки грошей помирає автор «Одарки-Квочки», «Квартету», «Туза», «Панича», «Цукерки» і

інших таких доробків, котрі в будь-якій, навіть багатій, літературі були б на видноті, а у нас

промайнули непоміченими і не принесли творцю-художнику нічого, окрім горя.

Тепер уже пізно лаяти його за непрактичність, за хохляцьку впертість, за невміння показати товар

лицем; тепер потрібно йому допомогти. Зроби милість, напиши комусь з членів Літературного

фонду, аби поспішили з допомогою нещасному Дріянському (формальності цього разу можна й

обійти)...

ТЯМУЩЕ І ПОВЧАЛЬНО, з оцінки творчості Є. Дріянського П. Мачеваріановим

Є. Е. Дріянський в прекрасному, живому мисливському оповіданні «Нотатки незначного» розповів

про псове полювання в сто разів більше, тямущіше і повчальніше, ніж скільки написано в обох

вищеназваних керівництвах (Реутта і Венцеславського – авт.).

Крім того, деякі вимовляють: «отриш» замість «отрищь». Собака «рыскает» або нишпорить, а не

«рышет»: помилка очевидна, нічого її й пояснювати.

Проте тільки, не знаю чому, доїжджаючий названий у нього ловецьким.

ЕНЦИКЛОПЕДІЯ В ХУДОЖНІЙ ФОРМІ, з нарису О. Оболенського «Нова стара книга»

Серед безлічі імен російських письменників, які присвятили свої твори опису рідної природи і

полювання, небагато кому випав успіх здобути популярність і читацьке визнання за життя і не

канути в небуття незабаром же після смерті. Одним з небагатьох таких «щасливців» став Єгор

Едуардович Дріянський, чиї «Нотатки незначного» були і залишаються однією з найулюбленіших

книг прихильників псового полювання впродовж ось уже півтора сторіч.

Вони стали першим в Росії твором, котрий зображав живописну панораму «дальнього поля», який

показував і мисливців-дворян, і селян, і красу середньоросійської