Богомазов Александр [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично, страница - 2

футуризму) веде розвиток від крапки до лінії, пересування якої дає в

результаті площу. Це динамічне явище творчості приводить Богомазова до освоєння генезису

форми, що існує лише з «моменту руху первинного елемента».

До цієї концепції В. Кандинський (всесвітньо відомий теоретик новаторського мистецтва) дійшов

лише восени 1916 року...

З юних років Богомазов усвідомив ненадійність інтелекту для поетичної діяльності: переповнений

земним інтересом до зиску, інтелект – бар’єр на шляху до таємниць душі. На цьому шляху

потрібно зруйнувати низку понять, які роз’єднують дух з космосом. Знайти втрачену єдність,

гармонію – завдання сучасного мистецтва.

На 31-м році життя Богомазов уже перейшов у мистецтві через натуралізм, через імпресіонізм,

захоплюється картинами художників «Блакитної троянди», прозою й поезією «Золотого руна».

Назви його власних віршів – «Мрії», «Сумної осені туман». Музика символізму – солодке

нашіптування смерті.

Немає маленьких людей і маленьких подій. Кожна людина – потік космічної енергії. Той, хто

усвідомив це, стає Надлюдиною – Богомазов саме так трактував це поняття, яке запровадив

Ніцше. При зустрічі двох стихій – людини й світу (тобто психіки індивідуальної й

надособистісної, абсолютної), – виникає видовище – Театр життя, відображенням якого може

бути будь-який вид мистецтва.

Таким може бути й живопис нового реалізму, перед яким мерхне банальність евклідового

простору, живопис, який волає не до злих сил жорстокого матеріального світу, а до живильної

енергії космосу.

Богомазову імпонує художня поінформованість, освітленість «колективної й позачасової

особистості», яка створила народне мистецтво. Його особистий живопис – свого роду орнамент

на площині, ритмічний код психологічної життєдіяльності. Але, дитя нової ери, він не став

архаїстом. Богомазов цінує неповторність кожної миті життя, накладаючи миттєве переживання на

сітку координат, співвідносячи індивідуальне існування з енергією вічного двигуна.

Мистецтво Богомазова, як і його теорію, можна назвати «імпресіонізмом вічного».

Трактат «Живопис і елементи» є апогеєм неповторності життєвих явищ. Формулою несхожості

суб’єктів життя в Богомазова стає спіраль – символ неспокійного Космосу.

Нове мистецтво за Богомазовим – це повернення до первинності сприйняття, до дитинства, що

яскраво відчуває велич й зв’язаність світу (що тотожно відчуттю колективного ритму), але

одночасно це й аналіз ознак об’єкту – побудника наших почуттів.

МИСТЕЦТВО УБИВАЄ ЛЮДИНУ, з рецензії Л. Гуренко «Що ми знаємо про український

кубофутуризм?»

Я мало не зомліла, коли на презентації фiльму «Український кубофутуризм і Олександр

Богомазов» побачила лише близько двадцяти осіб! То що, піар настільки заслаб, чи втратив голос

перед величчю митця, або українці так відверто зраджують власне минуле чи вже остаточно

вирішили поступитися власними одвічними надбаннями на користь штучно-поверхового

скороминучого, але модного?

Вже давно настав час визначитися: на розвиток і збереження якої (яких) культур спрямована наша

національна мистецька політика?

«Український Пікассо» Олександр Богомазов був не лише знаковою постаттю в історії

українського малярства. Він вважав, що мистецтво вбиває людину землі, щоб відродити в ній сина

Неба. Пропонувався новий спосіб мислення – мистецтво мало перетворитися на власне життя.

Мистецтвознавець із Франції А. Наков назвав Богомазова одним із найкращих кубофутуристів

світу. Проте свого часу одну із останніх картин «Тирсоноси» художник змушений був малювати

на зворотному боці однієї зі своїх робіт – часто бідність стає основоположним поняттям у

визначенні життя…

СИМВОЛІЗМ НА МЕЖІ ФУТУРИЗМУ, з монографії І. Горбачова «Сторінки українського

модерну. Історія та сучасність»

Українська сецесія часом набирала синтетичного характеру, тобто в межах однієї картини

поєднувались різні стилі, як, приміром, реалізм і орнаментальність у М. Жука, об’ємність і

площинність у О. Мурашка, символізм і футуристичність у О. Богомазова тощо.

Стиль сецесія, який називали ще модерн, арт нуво, югендштиль, виник в Австрії і Німеччині

наприкінці ХХ ст. як антитеза мертвотному академізму і «розхристаному» імпресіонізму. В

мистецтві закінчувалась доба «приземленого» реалізму. Художники відчули причетність людини

до