Коломоец Михаил [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично, страница - 2

class="book">ініціативного, рішучого, вольового командира.

СПРАВЖНІЙ ВІЙСЬКОВИЙ, з книги І. Братченка «Вогонь ведуть «Катюші»

Михайло Маркович Коломієць воював пристрасно, з натхненням. Завжди і в усьому точний,

пунктуальний, він вимагав того ж і від підлеглих. Це позначалося на успішних бойових діях

полку...

Наш командир скрізь устигав: і на передньому краю у піхотинців, і на вогневих позиціях біля

бойових установок. Живий, енергійний, всюдисущий, по-військовому дещо сухуватий, він любив

солдатів, завжди піклувався про них і цього строго вимагав від інших командирів. І ще за одну

дуже хорошу людську рису цінували його – за добре серце, за душевність.

Усі ми з гордістю і повагою говорили про свого командира полку : справжній військовий!

В АТАКУ, з статті М. Моїсєєва «Герої минулої війни»

Розповім наступний епізод. Б’ємо ворога усією потужністю своєї зброї. Наступаємо активно.

Рвонули так, що дійшли до Рогачова на річку Друть. Але біля самоїводи сталася затримка. Мости

підірвані, переправи немає. ...Нейтральна смуга ...представляла заплаву, дуже заболочену.

Після артпідготовки піхота успішно здолала заплаву. Але як пройти техніці? Навколо – суцільне

болото. Треба чекати саперів. А час не чекає...

На переправі з’явився майор М. М. Коломієць. Командир розпорядився організувати переправу з

підручних засобів. Пиляли сосни, занурюючись до пояса в болото, тягнули колоди, робили настил.

Усі промоклі, брудні, втомлені, декілька діб, не сплячи, гвардійці тримаються бадьоро, говорять

дотепно, жартують.

Ще б пак – наступаємо!

ЖИТЛО ДЛЯ ПІДЛЕГЛИХ, з нарису Є. Коваленка «Бастіони генерала Коломійця»

Управління, яке створював Коломієць в 1963 році, відповідало за введення в дію стратегічно

важливих оборонних об’єктів. Якщо врахувати, що вартість багатьох з них доходила до мільярда

доларів (у цьому еквіваленті зараз простіше оцінити масштаб робіт), то можна уявити собі

відповідальність учасників кожного такого проекту і розміри можливої економії коштів за рахунок

точної і злагодженої роботи усіх служб, усіх фахівців – геодезистів, проектувальників, військових

будівельників, монтажників, випробувачів, налагоджують. А ще – стислі до неможливості

терміни...

...Найбільше Михайло Маркович гордився тим, що на усьому просторі країни в частинах, які

несуть бойове чергування на космічних рубежах, він не залишив жодного бесквартирного офіцера.

ВЕСІЛЛЯ БЕЗ НАРЕЧЕНОГО, з спогадів Г. Коновалова

Треба ж такому статися: вибухнули так звані «угорські події» – населення Угорщини повстало

проти диктатури комуністичного режиму. Природно, міжнародний стан розжарився до краю.

Війська ППО країни були приведені в бойову готовність. Посадили і нас, офіцерів зенітно-

ракетної бази, на казармовий режим. Звичайно, я цілком розумів серйозність обстановки і свій

офіцерський обов’язок. Але, по-перше, підрозділ, в якому я служив, виконував допоміжні

завдання, а мене цілком могли замінити на короткий час інші офіцери. По-друге, знімати

замовлення в ресторані було вже пізно, та й гості усі з’їхалися.

Я став відпрошуватися у свого начальника бодай на один вечір. Приїду, посиджу години три за

столом і повернуся.

Однак підполковник Кулаков навідріз відмовив мені в моєму проханні, став докоряти, що я

ставлю особисті інтереси вище за громадські. Марно я доводив, що моя відсутність не нанесе ні

краплі збитку ні нашим танкістам в Будапешті, ні боєготовності нашої частини.

– Ні, нехай там якось без вас відбудуть весілля! – резюмував начальник.

Ну що скажеш на таку ідіотську дикість! Хороше весілля, на яке не з’явився наречений!

...Тоді я звернувся до полковника Коломійця Михайла Марковича... Він зрозумів мене, привітав і

довзолив залишити службу на три доби. А ще запитав, кого я запрошую з частини. Я назвав

офіцерів 1 відділу Віктора Начученка, Юрія Панова, Юрія Чистова і Володимира Одинцова.

Коломієць відпустив і їх – на добу.

Я дотепер вдячний мудрому командирові.

ВІН У НАС ОДИН, бувальщина

На засіданні Військово-промислової комісії при Раді Міністрів СРСР, яку очолював Леонід

Васильович Смирнов, йшла мова про створення одного з об’єктів системи попередження про

ракетний напад. Головуючий кілька разів повторив:

– А це питання вирішить Михайло Маркович, – даючи зрозуміти, що немає сенсу втрачати час на

його обговорення.

--">

Пожертвовать