Литовченко Александр [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично, страница - 2

«Литовченко Олександр

Дмитрович»

Життя не усміхалося художникові – для здобуття коштів він мав навіть служити ретушером в

одній фотографії.

Знамените 9 листопада 1863 р. застало Литовченка ще в Академії; він приєднався до 12

конкурентів, котрі відмовилися від даної академічною радою програми на першу золоту медаль, і,

разом з іншими, покинув Академію, одержавши лише диплом класного художника другого

ступеня, разом з приєднаним до нього свідоцтвом, що має чудові здібності і «може писати

образи».

Після виходу з Академії він прилучився до «Петербурзької художньої артілі», а після її розпаду

увійшов до «Товариства пересувних виставок», які мали серйозний вплив на розвиток російського

мистецтва.

...Литовченко вирішив добиватися професорства; Академія надала йому майстерню, і художник

протягом 4-х років працював над картиною «Цар Іван Грізний показує свої скарби Англійському

послові Горсею»; проте представлена в 1874 р. в Раду картина була визнана незадовільною в

історичному і, особливо, в археологічному плані. Художник не погодився з визначенням Ради і

просив певніших вказівок і пояснень, але одержав відповідь, що Рада не знаходить потрібним з

приводу цього з ним листуватися.

З того часу художник абсолютно відійшов від Академії і до самої смерті ставився до неї дуже

жовчно і різко.

СВІДОМО ДОПУСТИВ «НЕТОЧНІСТЬ», з репортажу «Виставка малюнків І. Є. Рєпіна і

відреставрованої картини О. Д. Литовченка» на museum.ru

Уперше після реставрації демонструється картина О. Д. Литовченка «Цар Олексій Михайлович і

Никон, архієпископ Новгородський, біля труни чудотворця Пилипа, митрополита Московського».

Багато десятиліть велике полотно (225х183,8 см) не залишало запасників Третьяковської галереї,

тому воно незнайоме як широкому глядачеві, так і більшості фахівців.

У основі сюжету картини – епізод з історії інтронізації митрополита Новгородського Никона на

патріарший престол в 1652 році. Перед глядачем – урочиста сцена в Успенському соборі. Молодий

цар Олексій Михайлович в святковому одіянні і шапці Мономаха стоїть навколішки перед ракою з

мощами митрополита Пилипа, поряд з ним – одягнений в патріаршу мантію Никон. Зображені й

інші учасники церемонії: духівництво, бояри, іноземні посли і представники народу. Працюючи

над картиною, О. Д. Литовченко спеціально вивчав архітектуру і розписи Успенського собору

Московського Кремля, колекцію Збройової Палати. В той же час він усвідомлено допустив

«неточність», написавши інтер’єр собору і срібну раку святителя Пилипа в тому вигляді, якими

вони були після реставрації ХIХ століття. Для створення образу Никона позував відомий критик

В. В. Стасов.

Картину 1886 року придбав П. М. Третьяков.

«БУНТ 14-ти», з енциклопедії «Загальна історія мистецтв»

Реакційна сутність ідейних позицій Академії привела до події, яка увійшла до історії російського

мистецтва як «бунт чотирнадцяти». ...В останню мить живописець Заболоцький злякався і

відколовся від групи. Їх залишилося тринадцять (так виникла назва «Бунт тринадцяти»), але

негайно ж замість Заболоцького до групи приєднався скульптор Крейтан. тому – «бунт 14».

...У 1863 р. сильні учні (Веніг, Григорьєв, Дмитрієв-Оренбурзький, Журавльов, Крейтан)

відмовилися брати участь у конкурсі на Велику золоту медаль, коли Рада Академії відкинула їх

прагнення до вільного вибору теми і всім запропонувала писати картину на сюжет з

скандинавських саг – «Бенкет у Валгаллі». Такий сюжет не міг надихнути художників, які мріяли

своїм мистецтвом служити народу. Не могла їх задовольнити і друга задана тема – «Звільнення

селян», вірнопіддано потрактована академічною Радою.

Це був перший організований протест молодих художників проти рутини Академії, проти

самодержавної політики в сфері мистецтва. Він був розцінений як протидія начальству, і за

художниками встановили таємний поліцейський нагляд як за людьми «неблагонадійними».

Після виходу з Академії «протестанти» організували Артіль художників, стали разом жити і

працювати за зразком комун (артільна форма організації утопічно-народницького характеру була

надзвичайно популярна в ті роки серед частини інтелігенції).

РЯСНИЙ БУТАФОРСЬКИЙ ДЕКОР, з статті С. Гольдштейна «Ювілейні виставки, їх значення

для вивчення спадщини передвижників»

Картина Ге «Петро і Олексій» ...відкривала шлях до нового тлумачення