Перескочить к меню

Варадинов Николай (fb2)

- Варадинов Николай [Справочник-дайджест] 19K (скачать fb2) - Николай Михайлович Сухомозский

Использовать online-читалку "Книгочей 0.2" (Не работает в Internet Explorer)


Настройки текста:




ВАРАДІНОВ Микола Васильович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Письменник.

З купецької родини.

Народився в 1817 р. в Полтавській губернії Російської імперії (нині – адміністративний центр

однойменної області України).

Помер 27 липня 1886 р. в м. Гатчині Російської імперії (нині – Ленінградська область РФ).

Закінчив юридичний факультет Дерптського університету (1841).

Працював викладачем в м. Аренсбург (1841-1845), помічником (1845-1848), керуючим

канцелярією (1848-1849) ризького генерал-губернатора, чиновником з особливих доручень (1850-

1855) Міністерства внутрішніх справ Росії, редактором «Журналу міністерства внутрішніх справ»

(1855-1862), членом головного управління у справах друку (1865-1883), членом ради при

міністрові (1883-1886) Міністерства внутрішніх справ Росії.

Друкувався в газеті «Північна пошта», журналах «Російське слово», «Журнал міністерства

внутрішніх справ», «Журнал міністерства народної освіти».

Як літератор дебютував восьмитомною розвідкою «Історія Міністерства внутрішніх справ» (1858-

1863).

Перу нашого земляка також належать наступні доробки: «Дослідження про майнові або речовинні

права за законами російськими» (1855), «Про особисте затримання за борговими зобов’язаннями»

(1861), «Збірка узаконень і розпоряджень уряду у справах друку» (1878), «Аптекарський статут»

(1880), «Діловодство або теоретичне і практичне керівництво з цивільного і кримінального,

колегіального і персонального листування» (1881), «Збірник узаконень і розпоряджень уряду з

облаштування побуту селян, 1861-85» (1885), «Про умови університетської освіти» (1859),

«Необхідність реформи в нашому університетському викладанні» (1870).

В. – почесний громадянин м. Гатчина РФ.

Серед друзів та близьких знайомих В. – В. Корш, І. Крилов, Д. Камінський, єпископ Філарет, І.

Гончаров, М. Мілютін, П. Бутков та ін.


***

ТРЕБА ТАК УМІТИ

, з наукового кредо М. Варадінова

Православний розкол в Росії був одночасно явищем політичним, державним, релігійним і

духовним.

У ВІЧНИХ ПОШУКАХ СЕРЕДНЬОГО КЛАСУ, з книги М. Варадінова «Історія Міністерства

внутрішніх справ»

Середній клас затвердився при Олександрі I, і якщо не цілком розвинувся, то, принаймні, пустив

глибоке коріння в країні. Націлившись переважно на промисловість і торгівлю, клас цей одержав

самобутність. Осип Петрович Козодавлєв був одним з тих міністрів, за яких з’явилася підстава

розвитку середнього класу в Росії.

...17 червня 1812 р. вийшов Найвищий маніфест про пільги на різні винаходи і відкриття в

мистецтвах і ремеслах; Міністерство внутрішніх справ отримувало право на призначення цих

пільг і судовий по ним розгляд. «Той, хто бажаю отримати пільгу, – сказано параграфі 10

Маніфесту, – має звернутися з відповідним проханням до Міністерства внутрішніх справ» з

наданням визначених (параграф 5 Маніфесту) додатків, і довести користь, яка очікується від

винаходу чи відкриття.

Міністерство внутрішніх справ зобов’язане розглянути подання і переконатися в корисності

винаходу чи відкриття, звернутися з проханням до Державної Ради (параграфі 11 Маніфесту);

проте, перш ніж звертатися до Державної Ради, Міністерство внутрішніх справ має перевірити, чи

раніше не видавалася пільга на подібний винахід чи відкриття; якщо надійшло декілька прохань

по надання пільги на один і той же винахід, то вона надається тому, хто перший про неї просив.


ЗАПРОВАДЖЕННЯ ОДНОМАНІТНОСТІ, з книги М. Варадінова «Діловодство або теоретичне

і практичне керівництво з цивільного і кримінального, колегіального і персонального листування»

Видання одноманітних форм ділових паперів і теоретичних ... правил буде, можливо, мати

наслідком запровадження одноманітності, а разом з тим, і спрощення нашого діловодства... Я

переконався, що не для всіх видів паперів, що складають канцелярське і ділове листування,

існують в законах зразки і що не у всіх службових місцях і відомствах уживаються однакові для

них форми. Вибравши з цих форм ті, які встановилися в діловій практиці одноманітніше і дуже

схоже на вказівки і дух нашого законодавства, і приєднавши до них зразки паперів

адміністративного і межового діловодства, а також зразки актів, що вживаються приватними

особами, я склав збірник всіх можливих видів ділових паперів, а після ретельного вивчення їх

написав і теоретичні правила для їх складання.

...класифікацію ділових паперів з погляду зовнішньої форми:

стосунки (або відносини);

реєстри, журнали, протоколи, відомості, описи, звіти, книги;

офіційні листи;

записки;

виписки;

порядок написання тексту документа в різного роду ділових паперах;

частини ділового паперу (т.зв. формуляр документа): заголовок, особливі позначки, розташування

обставин справи, підпис, скріплення, бланкові написи, «кувертні» написи;

титули і формули звернення до різних персон й інші питання.


БЕЗ ОБМЕЖЕНЬ, з монографії В. Камиша «Обмеження права власності у науці і законодавстві

Росії другої половини XIX – початку XX століття»

Питання про обмеження права власності в даний час викликає особливий інтерес через

переосмислення в науці і законодавстві суті і призначення права власності, зростання його ролі в

розвитку цивільного обороту.

М. Варадінов, К. Побєдоносцев, П. Цитович розглядають право власності у відриві від його

суб’єкта. З одного боку, вони уявляють право власності як повне і абсолютне панування особи над

річчю у вигляді юридичної абстракції. З іншого боку, твердження, що обмеження стосується не

права власності в цілому, а лише права окремого власника зводить до нуля ваговитість їх

висновків, бо носієм права є суб’єкт, тобто особа фізична чи юридична. Відповідно носієм права

власності є конкретний власник. З цього виходить, що будь-яке обмеження права власності

неминуче веде до обмеження права взагалі.


ВІДЗНАЧИВСЯ ПОЧЕСНИЙ ГРОМАДЯНИН, з статті А. Каца «Гатчина. Історія міської

пожежної охорони»

Поліцейське управління в 1843 році вирішило покласти обов’язки пожежників на всіх

домовласників. З цією метою встановили на фасадах жовті дошки із зображеннями графічних

символів інструментів, з якими мешканці повинні за сигналом дзвону з’явитися на пожежу.

Низька ефективність подібного заходу викликала в 1859 р. нове розпорядження поліції, проте й

воно суттєво становища не змінило.

«Пожежна повинність» гатчинців не могла перемогти вогняну стихію. І хоча, слідуючи указу,

бігли на пожежу хто з відром, хто з багром... там панувала паніка і безлад. Адже обивателі не

знали прийомів гасіння, не були навчені, та часто й води поряд не знаходилося.

У 1860 році, за розпорядженням міністра внутрішніх справ, домовласникам було запропоновано

утримувати у місті пожежну частину за рахунок товариства, однак пропозиція успіхом не

увінчалася. Тим часом необхідність в посиленні заходів боротьби з вогнем особливо виразно

постала 7 травня 1869 р. Цього дня сталася пожежа в Сирітському інституті. Полум’я палахкотіло

безпосередньо в центрі міста. З вогнем мужньо вступили в боротьбу бійці царської пожежної

дружини і нечисленна єгерська команда, але цих сил опинилося явно недостатньо, і потрібно було

викликати з Петербургу резерви двох столичних частин.

Свідком пожежі став почесний громадянин міста Микола Васильович Варадінов. Ця неабияка

людина мала в Гатчині будинок на вулиці Миколаївській (нині вул. Урицького), в якому господар

тримав велику бібліотеку. До того ж, відвідуючи європейські країни, він цікавився організацією

пожежної охорони, і картина нещастя в Сирітському інституті навела його на думку про створення

в нашому місті «Вільної пожежної команди».

М. В. Варадінов сам склав проект статуту і декілька років погоджував його в різних інстанціях. У

травні 1877 р. документ нарешті затвердив міністр імператорського двору, а 12 червня відбулося

відкриття гатчинського товариства вільної пожежної команди. Засновник першим зробив

грошовий внесок для придбання пожежних рукавів і труб.


ЯК ПИСАВ ВАРАДІНОВ, з розвідки О. Соколова «Роль Міністерства внутрішніх справ в

розвитку добродійності»

Політика, яку проводив міністр внутрішніх справ В. П. Кочубей, цілком відповідала поставленому

ним завданню розвивати соціальну інфраструктуру країни за рахунок активізації приватної

добродійної ініціативи і кредитно-фінансової діяльності Наказів. За чотири роки (з кінця 1802 по

кінець 1806 р.) кількість лікарень, богаділень та інших закладів Наказів більш ніж подвоїлося (153

і 385 відповідно).

Що стосується приватної добродійності, то особливий сплеск її був викликаний боротьбою з

наполеонівською Францією і створенням ополчення. Як писав перший історик МВС М. Варадінов,

«устремління дворянства в цій справі перейшли межі необхідності, унаслідок чого указом Сенату

заборонені були розкіш і зайві витрати в одязі ратників ополчення». Навіть придбання коней для

артилерії була «в деяких губерніях спрощене безгрошевим наданням з боку дворянства коней і

прийняття обивателями на себе сум, які перевищували призначену на придбання».

Списки жертводавців як на військо, так і на інші цілі, друкувалися в «Санкт-петербурзькому

журналі», заповнюючи багато його сторінок.

...Тим часом, як далі пише М. Варадінов, «число старих і покалічених, тих, що не мали ні засобів, ні сил здобувати собі прожиток власною працею, збільшилося в Санкт-Петербурзі до того, що ні

богадільні вміщати, ні Наказ утримувати їх більше не могли. Тому раніше передбачалося

розсилати нещасних із столиць до закладів інших Наказів, проте князь Кочубей визнав такий захід

не відповідним ні віку, ні здоров’ю тих, хто потребував опіки, і виклопотав Високе веління на

поширення столичних богаділень і зведення для них будівель, а кошти для здійснення цієї справи

знайшов в Санкт-петербурзькій Конторі Адрес, звідки і були перераховані одноразово 300 тис.

руб. і щорічно по 25 тис. р. в допомогу Наказу на обладнання і утримання богаділень у великих

розмірах».




Вход в систему

Навигация

Поиск книг

 Популярные книги   Расширенный поиск

Последние комментарии

Последние публикации