Спочатку Онуфрієнки орендували помешкання в одному фабрично-робітничому районі Сіднея
неподалік центру міста, а згодом придбали власний будинок у передмісті – Кемпсі.
У будинку робочий кабінет Василя – просторий, світлий, з шуфлядами книжок, широким
письмовим столом. Тут він писав свої статті й коментарі для преси, перекладав австралійських
поетів. Але його лірика, написана в цьому затишному, привітному і, як на наші емігрантські
умови, багатому будинку, переповнена незникненним сумом за рідною землею.
У вихідні дні Василь працював у книжковій крамниці в центрі Сідня. В ній можна було купити
книжки і журнали з СРСР – переважно російські. Він переконав власницю крамниці запровадити
також український відділ. Отож завдяки його ініціативі українці Сіднея й околиць мали
можливість читати твори українських класиків і сучасних письменників та українську, нехай і
радянську, періодику.
У деяких листах до мене Василь згадує минулі часи, людей, з якими йому доводилося стрічатися в
часи війни. Слід згадати, що через поганий зір Василь не був мобілізований до Радянської армії.
Як і мільйони інших, він залишився на окупованій нацистами Україні. 1942 р. Василя і його
дружину Марусю вивезли до Німеччини на примусову працю в м. Кельні.
Іноді між рядками можна було відчути, що літературна праця з тих чи інших причин його
втомлює: «В мене тепер перерва в літературній праці. Починаю поезії і відкладаю надалі: може, докінчу. Я себе не можу вгамовувати й змушувати писати тоді, коли мені не хочеться. Це засада
Яра Славутича: «Ні денька без рядка». А тоді доводиться рядки «кувати», чи, як казав Михайло
Мінський, тесати з каменя.
Ще одне. Є в мене ідея написати комедію «Ювілей». Зміст чи схема: в громаді збираються
відзначити 75-річчя «професора», який насправді був прибиральником у школі. І в той час, коли
вже все готове, до міста приїздить чоловік, з яким він разом підмітав підлоги. І тут показати наше
суспільство з невігласами й різними типами, що вдають із себе не тих, чим вони є насправді...
Я глибоко переконаний, що ім’я мого друга і колеги пера Василя Онуфрієнка назавжди
залишиться в пантеоні української поезії ХХ сторіччя.
Последние комментарии
14 часов 29 минут назад
18 часов 36 минут назад
18 часов 54 минут назад
19 часов 14 минут назад
21 часов 56 минут назад
1 день 5 часов назад