Фальковский Иван [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично, страница - 3

забрати монастирські землі, але це

їй нарешті обридло, бо земля прибічникам її була дуже потрібна, і 10 квітня 1786 p. вона силою

забрала всі монастирські землі в Україні. Замість усієї цієї «суєти мирської» заведений був

милостивий штат.

Так цариця Катерина «матернюю свою щедроту излияла на духовный, в Малороссии живущий,

чин».

Про цю материнську ласку так писав славний єпископ Іриней Фальковський, тоді ще учитель

Академії: «Мы были подобны оным сынам Израилевым, кои воспевали: На реках Вавилонских,

тамо седохом и плакахом».

АКАДЕМІСТИ КОПІЮВАЛИ ЙОГО ПОЧЕРК, відгук О. Бодянського на статтю О.

Рачинського «Руські комісари в Токаї в XVIII ст.»

Стаття моя ще не була остаточно видрукувана, як я …одержав від шановного заслуженого

професора Московського університету Осипа Максимовича Бодянського доповідну записку щодо

одного з світил нашої ієрархії, який в юності служив в Токайській церкві, …згодом відомого

єпископа Ірінея Фальківського. «Відповідно до вашого побажання, висловленому наприкінці

статті «Російські комісари в Токаї в XVIII сторіччі», доповнити ваш нарис даними про

перебування «Російської колонії в Угрії», повідомляю з свого боку наступне:

Серед священиків цієї колонії, з 1775 по 1779 рік, перебував мій родич ієромонах Іустин, в

цивільному житті Іоаким Фальковський, до того – настоятель церкви в селі Білоцерковичі чи

Білоцерківці Полтавської губернії Лохвицького повіту, біля річці Многа, в 42 верстах від Лохвиці.

Іоаким , по смерті дружини своєї, видавши дочку, Олену, за Симона Дем’яновича Яновського,

сина священика в селі Красняни на річці Удай Прилуцького повіту, відправився з сином Іваном до

Києва, де постригся в ченці й оселився в Братському монастирі, аби особисто ретельно

спостерігати за навчанням сина, який вступив у тамтешню академію.

Коли надійшло розпорядження Св. Синоду «обрати надійного за моральністю й освітою в

настоятелі російської церкви в угорському місті Токай, …ієромонах Іустин згодився відправитися

туди. І дійсно виїхав в Угрію в січні 1775 року, захопивши з собою сина Івана, який з 1773 р. вже

навчався в класі поезії. У Токаї, обійнявши паламарську посаду (дяка) при батькові, Іван

Фальковський відвідував школи Піарів, де остаточно засвоїв латинську та німецьку мови. Потім

батько послав його в Пресбургську гімназію, а по смерті батька, в 1779 році, він перейшов у Пещ-

Буду для продовження навчання в тамтешньому університеті, по закінченні якого служив (з травня

1781 р.) у канцелярії російського посольства у Відні.

Потім повернувся в Токай і вступив до канцелярії нашої Комісії, а на початку 1783 року,

залишивши її, прибув до Києва, де став викладачем академії. Через три роки (1786) він прийняв

чернецтво з ім’ям Ірінея, під яким і став відомим, як кращий з усіх своїх співтоваришів.

1804 року залишив ректорство і посвячений (1807) в єпископи чигиринські, коад’ютори

митрополії; з лютого 1812 р. – єпископ смоленський.

4-го серпня, у день вступу французів до Смоленська, покинув місто і за 30 верст, взявши

чудотворний образ Божої Матері Одігітрії з Успенського собору, відправився з ним до Москви,

звідки – до Ярославля, а в червні 1813 р. дістався Києва, де посів колишнє місце… і де помер у

квітні 1823 року.

Преосвященний Іріней Фальковський був, за відгуками всіх, хто його знав, людиною незвичайних

дарувань і найрізноманітнішої вченості; багато писав і друкувався. Особливо запам’яталися його

«Orthodoxae Theologiae dogmaticae Compendium» (1802), найкраще, як відгукнувся про нього

архієпископ Філарет Чернігівський, «з написаного в Росії за ясністю, виразністю й строгою

систематичністю».

Академісти до того любили Ірінея Фальковського, що багато хто намагався перейняти навіть його

почерк – надзвичайно красивий та чіткий, хоча й стислий.

Він зібрав велику бібліотеку, яка зберігається і тепер в Києво-Михайлівському монастирі (у якому

Іріней і похований) і яка належить мені, як найближчому його нащадку з сестриного боку...

Відомості про перебування його з батьком при Токайській місії повідомлені мені нещодавно за

посередництва товариша обер-прокурора Св. Синоду Ю. В. Толстого, з синодального С.-

Петербурзького архіву, де, звичайно, є відомості й про інших священиків, котрі служили в

Токайській церкві.