Перетяткович Георгий [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично, страница - 3

У 1495, 1546 і 1551 рр., під час переходу влади в руки східної партії, розриву з Росією не сталося.

Обидві партії дбали про свою особисту вигоду, і в цьому відношенні Перетяткович має рацію,

кажучи, що серед казанців була відсутня партія, яка переслідувала інтереси «самого Казанського

царства» як єдиного цілого. Однак розуміти ці слова так, ніби казанці піклувалися лише про

вигоду іноземців, звичайно, не слід.

РАХУНОК ПЕТЕРБУРЗЬКИМ КАЦАПАМ, зі спогадів Є. Міллер-Лозинської «Одна сім’я на

рубежі століть»

До Одеси ми виїхали всією сім’єю, зупинилися в готелі «Кримський», де постійно жив брат

Соломії Іванівни Лозинської, матері дядька Володі, який не виїжджав з Кишинева ... після смерті

сина. Її брат Георгій Іванович Перетяткович був професором російської історії в

Новоросійському/Одеському університеті. Через декілька днів ми переїхали на дачу на

Хаджибейський лиман.

Дачі нас уразили своєю примітивністю – грубо вибілені будиночки без санітарії у великих

абрикосових садах. Недолік був той, що в кожному саду було по декілька дач.

Дуня не могла одна справитися з роботою, і узяли куховарку, красиву, повну, високу стару

Матвіївну, яка себе називала «миколаївський солдат», тому що свого часу була, під час якогось

походу, маркітанткою при армії. Вона нас полюбила і гордилася петербурзькими панами.

І ось молочниця-штундистка подала рахунок: «Петербурзьким кацапам». «Ах ти штунда проклята,

як ти смієш, мій пан у губернатора обідає! Перепиши». Новий рахунок був: «Московським

панам».

Ми, діти, гордилися своїм столичним походженням, потішалися над одеською вимовою, її

перейняти не могли, проте почали заради потіхи вживати одеські вирази, котрі нам строго

заборонили.