загрузка...

Гангеблов Александр (fb2)

- Гангеблов Александр [Справочник-дайджест] 18 Кб (скачать fb2) - Николай Михайлович Сухомозский

Настройки текста:




ГАНГЕБЛОВ Олександр Семенович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Письменник.

З дворянської родини. Батько, Гангеблов С., – генерал, учасник походів О. Суворова й Вітчизняної

війни 1812 р.

Народився 1 (13) січня 1801 р. в м. Одесі Російської імперії (нині – адміністративний центр

однойменної області України).

Помер 14 (26) грудня 1891 р. в с. Богодарівці Верхньодніпровського повіту Катеринославської гу-

бернії Російської імперії (нині – Покровський район Дніпропетровської області України).

Похований на сільському цвинтарі.

Навчався в Рішельєвському ліцеї (1811-1823), Пажеському корпусі (1913-1920).

Служив прапорщиком, підпоручиком, поручиком лейб-гвардійського Ізмайловського полку (1821-

1825), направлений в знак покарання до Владикавказького гарнізонного полку (1826-1827), пере-

ведений до Кабардинського полку (1827-1828), а потім – Кавказького саперного батальйону (1829-

1832), був мировим посередником в Катеринославській губернії (поч. 1860-х рр.).

Брав участь у бойових діях під час російсько-іранської та російсько-турецької воєн.

Друкувався в журналі «Російський архів».

Як літератор дебютував журналі «Російський архів» книгою «Як я потрапив у декабристи і що піс-

ля цього сталося» (1886).

Потім настала черга доробку «Ще зі спогадів О. С. Гангебалова» (1886).

Заарештований у справі декабристів. Допитував особисто Микола I, котрий «по-батьківськи»

докоряв поручику: «Що ж ви, голубе, наробили... Ви знаєте, за що вас заарештували.. Я с вами

відвертий, платіть і ви мені тим же».

Запроторений спочатку в Кронштадтську, а потім – Петропавловську фортеці. Засуджений до

тримісячного ув’язнення й переведення у тому ж чині в армію. Микола I вимагав щомісячно

доповідати йому про поведінку засланця.

Після відбуття покарання відправлений у відставку без права відвідин столиці Руської імперії та

місцем безумовного перебування – с. Богодарівка Верхньодніпровського повіту Катеринославсь-

кої губернії.

Серед друзів та близьких знайомих Г. – О. Пушкін, М. Пущін, Я. Ростовцев, М. Наришкін, П.

Бартеньов, М. Лунін, Анненков, М. Лаппа та ін.


***

РЕСПУБЛІКАНСЬКЕ ЦІЛЕ

, з політичного кредо О. Гангеблова

Республіканська форма правління та з’єднання слов’ян в одне політичне тіло.

ЛЮДСТВО НЕ ВАРТЕ ТОГО, ЩОБ ЗАРАДИ НЬОГО ЖЕРТВУВАТИ СОБОЮ, з книги О.

Гангеблова «Як я потрапив у декабристи і що з цього сталося»

Не можна не дивуватися невтомності та терпінню Миколи Павловича (імператора Миколи I –

авт.). Він не зневажав нічим: не розбираючи чинів, зглянувся до особистих, так би мовити, бесід з

арештованими, намагався вловити істину навіть в очах, у самій інтонації слів відповідача.

Звичайно, допомагала і сама зовнішність государя, його велична постать, античні риси обличчя,

особливо погляд: коли Микола Павлович перебував у спокійному, милостивому настрої, його очі

виражали чарівну доброту та пестливість; але коли він був у гніві, ті ж очі метали блискавки.

…В клітках цього коридору сиділи: Єнтальцев, Анненков, проти нього – Лунін... У розмови

Луніна й Анненкова я здебільшого не втручався і тому, що обговорювані предмети були, по своїй

пишномовності, не зовсім для мене доступні, і з тієї причини, що велися вони завжди

французькою, якою я володів зовсім не блискуче...

Бесіди Анненкова і Луніна здебільшого торкалися морально-релігійної філософії з соціальним

відтінком. Анненков був другом всього людства з прекрасними якостями серця, проте, на жаль,

був матеріалістом, невіруючим, таким, що не має твердого ґрунту під собою. Лунін, навпаки, був

полум’яним християнином. Обоє говорили чудово. Перший висловлювався з великою простотою і

відразу приступав до своєї ідеї; Лунін же впадав у пихатість, у багатомовність і часто дозволяв

собі тон наставника, що, втім, виправдувалося різницею в їхньому віці.

Лунін намагався звернути свого молодого друга на щирий шлях. Не раз чулося:

– Але, милий мій, Ви занадто вперті; вірте мені, що Вам досить чверті години трохи зосередженої

уваги, аби цілком переконатися в істинності нашої віри.

На нещастя, ця чверть години тяглася чи не понад місяць, і я, одержавши волю, залишив їх обох з

колишніми переконаннями.

Якось Анненков після довгої, гарячої суперечки вигукнув:

– Треба зізнатися, що людство не варте того, аби заради нього жертвувати собою!

Коли розмова виснажувалася, вони займали час грою в шахи... Обидва креслили кожний на своєму

столику клітки, виліплювали з житнього хліба (після винесення вироку ми отримували виключно

чорний) фігурки і, перегукуючись, грали; здебільшого перемагав Лунін...

…Після довгого блукацького життя Еривань (місце заслання – авт.) мені здався столицею.

…Зазирали й в літературу. Так якось увечері, за загальним бажанням нашого гуртка, я і Філософов

прочитали «Горе від розуму», по копії, яку я зняв ще в



Загрузка...