Тарковский Арсен [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично, страница - 3

Арсен Олександрович у степу вийшов з машини, став на коліна і

поцілував рідну землю.

НЕБАЖАННЯ ЖИТИ, з розвідки Г. Синьоок «Екзистенційні мотиви в ліриці Леоніда

Первомайського і Арсенія Тарковського»

Перебуваючи в опозиції до сучасного їм світу як «витвору» тоталітарної системи, Первомайський

і Тарковський прагнули втекти з абсурдної радянської дійсності в природу як гармонійний космос, де нівелюється межа між світом і людиною на користь їхнього співбуття, – цим можна пояснити

пантеїстичні мотиви у творчості обох поетів.

Для А. Тарковського самотність – результат непогамовної туги за батьківщиною, відстороненості

від літературного побуту й водночас читацького загалу. Невідворотна самотність – один з

лейтмотивів поетичних творів «Перед листопадом», «Портрет», «Лише майбутнє», «З

підмізинного пальця перстень».

Одинока душа і самотнє тіло утворюють нерозривну сполуку – їхнє злагоджене співбуття зроджує

творчий процес...

Страждання не полишали Первомайського й Тарковського навіть наприкінці їхнього життя:

обидва були невиліковно хворі. І обидва, попри виснаження, прагнули не уповільнювати темпу

творчої праці.

А. Тарковському впродовж останніх двох-трьох років життя було усе важче «діставати самого

себе із себе»: хвороба і втрата сина ніби ізолювали його від навколишнього світу. Знайомі поета

(зосібна критик М. Синельников) читали у погляді Тарковського небажання жити.

НОВІ ЕКСПОНАТИ, з замітки «Цікаві музейні знахідки» на інтернет-сайті crossroads.com.ua Родини Тарковських і Тобілевичів пов’язані сімейними узами. Карпенко-Карий був одружений з

рідною тіткою Арсена Тарковського Надією. На її честь названо Хутір Надія. Літературний музей

підтримує зв’язки з донькою поета Арсена Тарковського Мариною, яка живе в Москві. Під час

недавніх відвідин нашого міста Марина Арсенівна передала до музею книгу «Ода вільності: Мала

антологія російської поезії», подаровану їй Дмитром Павличком. До збірки увійшов цикл віршів

Тарковського в перекладі українського поета.

Краєзнавець Олександр Чуднов подарував добірку малюнків Олександра Федоровського. Це

дружні шаржі на членів гуртка єлизаветградської молоді, до складу якого на початку 20-х років

XX століття входив автор малюнків, Арсен Тарковський , Михайло Хороманський, Микола

Станіславський, Юрій Нікітін та інші.

Колишній директор краєзнавчого музею Олена Орестівна Ноземцева подарувала музею книгу

спогадів про Арсена Тарковського «Я жив і співав колись», надіслану їй М. А. Тарковською. До

збірки увійшли спогади самої Олени Орестівни про останні відвідини А. Тарковським рідного

міста 1955 року.