загрузка...
Перескочить к меню

Никольский Юрий (fb2)

файл не оценён - Никольский Юрий [Справочник-дайджест] 19K (скачать fb2) - Николай Михайлович Сухомозский

Настройки текста:





НІКОЛЬСЬКИЙ Юрій Олександрович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Критик, історик літератури.

З лікарської родини.

Народився 20 березня (1 квітня) 1893 р. в м. Єлизаветграді Херсонської губернії Російської імперії

(нині – м. Кіровоград, адміністративний центр однойменної області України).

Загинув в одній з більшовицьких в’язниць у січні 1922 р. (не виключено, в м. Харкові).

Закінчив Виборзьке комерційне училище (1911), навчався в Петербурзькому політехнічному

інституті (1911-1912), закінчив історико-філологічний факультет Петербурзького університету

(1912-1916).

Працював викладачем Нижньогородського (1918), Петроградського (1919-1920), Бєлградського

(1920-1921) університетів.

Друкувався в газетах «Біржові відомості», «Останні новини», «Кермо», «Загальна справа», журналах «Освіта», «Північні нотатки», «Життя», «Російська думка», «Життя мистецтва»,

«Колишнє», «Аполлон».

Як літератор дебютував в журналі «Російська думка» статтею «Тургенєв і письменники України»

(1914).

Потім настала черга статей «Творчість Гната Зулоагі» (1914), «Мережковський-критик»,

«Олександр Блок про Росію» (обидві – 1915), «Історія однієї дружби. Фет і Полонський»,

«Ставрогін як ідея чудової людини» (обидві – 1917), «Остання поема Андрія Білого»,

«Тургенєвський переклад «Мцирі» французькою мовою», «Матеріали по Фету. Виправлення

Тургенєвим фетівських «Віршів» 1850 г.», «Тургенєв і Достоєвський: Історія однієї ворожнечі»

(усі – 1921), «Зізнання Фета» (1922), «Ненадруковані вірші Я. П. Полонського» (1923).

Зненависть до більшовицького режиму довів до точки кипіння розстріл як білогвардійця 19-

річного брата (1918).

Виїхавши в службове відрядження з Петрограду, наш земляк туди вже не повернувся. Діставшись

зайнятого білими Криму, він емігрував до Сербії (1920). Проте на території, зайнятій червоними, залишалася наречена І. Оболенська. Й Н. Через Болгарію морем вирушає до Криму (1921). Аби –

іронія долі! – потрапити в лабети своїх ворогів, які звинуватили критика в шпигунстві. Далі –

буцегарня, тиф і – рання смерть.

Серед друзів та близьких знайомих Н. – В. Комарович, А. Коні, В. Шульгін, Я. Гуревич, Д.

Овсянико-Куликовський, С. Венгеров, Б. Садовський, В. Пропп, Є. Малкіна, В. Оболенський, Б.

Ейхенбаум, В. Жирмунський, В. Гіппіус, П. Щоголів та ін.


***

НЕ РОЗКРИТИЙ СВІТ

, з літературознавчого кредо Ю. Нікольського

Проте навіть в найсіріших й найодноманітніших віршах його іноді трапляється таке слово, що

зупинишся над ним: у самій його туманності вгадується новий не розкритий світ.

ТОМІВ БАГАТЬОХ ВАЖЧА, з книги Ю. Нікольського «Олександр Блок про Росію»

Якщо зробити з віршів Блока вдалий вибір, то матимемо «книжку невелику, томів багатьох

важчу». ...Що стосується віршів про Росію, то я не помилюся, мабуть, якщо скажу: серед них є

такі, що вони – краще зі всього, що було створене в цій області з часу Тютчева.

Не всі вірші однаково цінні, але після деяких довго залишається величезне хвилювання. Хоча

більшість з них відомі давно, однак, зібрані разом, вони діють особливою не випадковістю своїх

мотивів.

Я зупинюся на розборі вірша «Річка розкинулася».

…Рись кобили в другій і третій строфі, де цезури не цілком ясні, перетворюється тепер на

упевнений галоп. Цезури з одноманітною чіткістю починають рубати рядки. У вершника – світла

надія: «Хай ніч. Домчимося. Осяємо багаттями».

Не надовго заспокоєння душі. Ніби передбачено наш час: «І вічний бій! Спокій нам тільки

сниться». – сняться примарні стада, що сумують в степу. Кобила – мало, що вона летить, вона –

«летить, летить… і мне ковилу». У передостанній строфі перегони стають неможливими:

«миготять версти, кручі». У строфі, яку слід визнати кульмінаційною за рухом, вже не тільки

людський бунт, але й бунт неба:

Пливуть, пливуть перелякані хмари,

Захід в крові.

Взагалі рух і збентеженість перебувають у згоді з фонетичною структурою. Основна мелодія –

чергування голосних «і» й «у», що проходить крізь весь вірш, повторюється тут чотири рази в

одному рядку.

Поет хотів розбудити рідну Росію – натомість усюди кров. Остання строфа повільніша

попередньої. З гіркотою вимовляється: «спокою немає». Наголоси «а» («плач», «ускач») дають

сумний дозвіл:

Плач, серце, плач:

Спокою немає!

Степова кобила

Мчить ускач!

… Це Русь не церковно-візантійська, але древня Русь – якою бачив її Врубель в своєму «Панові».

Блок сягає казково-пушкінського її тлумачення: «там дива, там лісовик бродить, русалка на гілках

сидить». Там у Блока – «нічні хороводи під загравою сіл, що горять». Стародавня релігія, відвічна, не знайшла своїх справжніх форм.

І сам не зрозумів, не зміряв

Кому я пісні присвятив

В якого Бога щиро вірив

Яку я дівчину любив, –

говорить поет.

…Фет, який нагадує за діапазоном Блока, ще зовсім недостатньо оцінений, – говорив, що


Вход в систему

Навигация

Поиск книг

 Популярные книги   Расширенный поиск книг

Последние комментарии

Последние публикации

Загрузка...