Горбатов Борис [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично, страница - 2

class="book">про смерть його треба писати томи і складати пісні. Буває так, що в найдовшому житті є всього

три години, які всього життя варті. У Воганова це були три останні години.

Було дано йому в ці години піднятися на нелюдську висоту подвигу, коли немає вже ні життя, ні

смерті, ні рубежів століть, – є лише вічність і безсмертя. У ці години дотла згоріло життя Федора

Воганова. Але німецькі танки не пройшли!

Весь полк вийшов зустрічати батарею Воганова, коли вона поверталася з передової. Весь полк

шанобливо і здивовано дивився на цих людей і ці гармати так, немов вперше їх бачив. Відтепер це

були люди-легенди, люди-пісні ці напівспалені гармати належали вже музеям та історії, але самі

артилеристи нічого не знали про це: похмуро і мовчки йшли вони поряд з лафетом, на якому тихо

колисалося тіло їх командира.

Федю Воганова поховали під тополею, за околицею. Відзвучали промови. Відгриміли прощальні

залпи. Писар, філософськи зітхнувши, викреслив лейтенанта Воганова із списків особового

складу, і полк повернувся до звичайного життя.

Але увечері у всіх батареях, у всіх бліндажах, на кухні, на медпункті тільки й було розмов, що про

подвиг і смерть Воганова.

Розпитували очевидців, самі намагалися пригадати. І ті, хто не бачив ніколи живого Воганова, картали себе:

– Як же! Жила серед нас така людина, а я прогавив...

КОЛІНАМИ В ЗЕМЛЮ, з оповідання Б. Горбатова «Влада»

Бігти вже не можна було, і він поповз. Він поповз до бійців і голосно, аби його почули всі, весело

вигукнув:

– Ну, орли, що ж ви? Свинцевого дощику злякалися?

Ось так і треба було: не наказом, не окриком – жартом, тому що в інструментальній скриньці

комісара не знайти ключа до простого серця вірнішого і надійнішого, ніж жарт.

– Ну, орли? Гей, орли! Підіймайтеся, простудитеся. Вперед!

Однак ніхто не посміхнувся його жарту, ніхто не відгукнувся, і ніхто не піднявся на його заклик.

Він поповз тоді уздовж всього бойового порядку – можливо, його не чули? Він підповзав мало не

до кожного з бійців, обіймав і торсав за плечі, шукав очі, але люди ховали від нього очі, відвертали голови і ще більше заривалися в траву.

І тоді він зрозумів: немає у нього ніякої влади над ними.

Він підвівся на коліно і озирнувся з тугою: навколо лежали його хлоп’ята, його народ. Ось він знає

їх: цьому, сибірякові, він порадив якось, що відповісти дружині на лист; того, уральця, приймав до

партії, а цей, земляк, донбасівець, ймовірно коногін, – відважний танцюрист і свистить мов

розбійник, ще недавно комісар бачив, як він танцює, і плескав йому. Що ж він тепер коліна в

землю?

ПОВІДКОПУВАЛИ ЧОЛОВІКІВ, з нарису Б. Горбатова «Весна на півдні»

Я не знаю, що це було, – мрія, віра, упевненість, знання. Але навіть в найгіркіші дні відступу ми ні

на хвилину не сумнівалися: ми повернемося. Ми повернемося до тебе, Одесо. Ми побачимо твої

лимани, Миколаїв. Ми ще будемо жменями пити воду з Південного Бугу.

Ні, я не ображу наше відчуття. Слово «віра» до нього не підходить. Цього слова мало. Сила нашої

правди – ось що жило завжди в нас.

...Вони дуже ослабли з голоду. Я бачив, як жінки везли своїх чоловіків на тачках – рухатися самі ті

ще не могли.

– Ось викопала, – сказала мені, гордо посміхаючись, жінка. – Він у мене закопаний був. Ховався.

Чоловік збентежено усміхається. Йому ніяково, що його везе на тачці дружина.

– Ослабів, – тихо сказав він. – Але нічого, відійду, ще повоюю.

1944 р., квітень

ДІМ, зі спогадів К. Симонова

Дім його був – Донбас. Горбатов не приїжджав сюди в творчі відрядження з Москви, ні, він

повертався сюди додому, а все інше – життя в Москві, і життя на Уралі в тридцяті роки, і численні

його поїздки – все це були різні короткочасні і довготривалі відрядження звідси, з Донбасу.

СВІТЛО РОМАНТИКИ, з кореспонденції Ю. Узикова «Борис Горбатов на башкирській землі»

22 лютого 1935 року літак Героя Радянського Союзу Василя Молокова, що здійснював переліт до

Арктики, зробив вимушену посадку на янаульському летовищі. Декілька днів продовжувалася

заметіль, на Уральським хребтом стояли густі тумани, погода була нельотною.

Скориставшись нельотною погодою, янаульці влаштували в клубі зустріну з екіпажем літака.

...За таких ось обставин знайомився вперше з башкирською землею Борис Горбатов.

...Переліт з Янаула до Діксона проходив в дуже скрутних умовах. Подолавши негоду, здійснюючи

посадки на поганих аеродромах,