ЛІВЕН Христофор Андрійович
ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії
Національний статус, що склався у світі: російський.
Військовий діяч, дипломат. Генерал-ад’ютант (1798), генерал від кавалерії (1819); опікун Й. І. В.
Государя спадкоємця Цесаревича Олександра Миколайовича.
З дворянської родини. Батько, Лівен А., – генерал-майор; мати, Поссе Ш., – вихователька великих
княжен, дочок Павла Петровича, і великих князів Миколи та Михайла Павловичів; брат, Лівен К.,
– міністр народної освіти Російської імперії; племінник, Лівен А., – генерал-майор; племінник, Лівен К., – сенатор.
Народився 6 травня 1774 р. в м. Києві Російської імперії (нині – столиця України).
Помер 29 грудня 1838 р. (10 січня 1839 р.) в м. Римі (Італія).
З п’яти років був записаний до війська (1779-1791), служив прапорщиком, підпоручиком,
поручиком Семеновського полку (1791-1796), підполковником Володимирського драгунського і
Тульського мушкетерського полків (1796-1797), начальником військово-похідної канцелярії Й.І.В.
(1798-1808), надзвичайним посланником і повноважним міністром в Берліні (1809-1812), послом у
Лондоні (1812-1834), опікуном спадкоємця Цесаревича (1834-1838).
Член Державної ради (1834).
Учасник бойових дій проти Польщі (1794), походу графа Зубова проти Персії (1796) і експедиції
до Грузії.
Перебував у почті російського імператора під час битв під Вішау й Аустерліцом (1805) і зустрічі з
Наполеоном в Тільзіт (1807).
Серед друзів та близьких знайомих Л. – В. Жуковський, О. Кавелін, Олександр I, С. Юр’євич, О.
Адлерберг, М. Вільєгорський, О. Паткуль та ін.
***
ЄВРОПА НАЖАХАНА
, з дипломатичного кредо Х. Лівена
Європа з жахом дивиться на російський колос, гігантські сили якого чекають тільки сигналу, аби
рушити проти неї.
БРИТАНСЬКА ВДЯЧНІСТЬ ЧУЖИНЦЮ, з статті І. Артамонової «Лівен, ясновельможний
князь Христофор Андрійович»
У Берліні в короткий термін зумів завоювати любов і довіру короля Фрідріха-Вільгельма. Лівен
був першим, хто звернув увагу імператора Олександра на патріотичний настрій Пруссії, готової за
першої нагоди скинути тяжке для неї французьке ярмо.
...Будучи свідком і учасником найбільших подій початку XIX сторіччя, Лівен зумів завоювати
довіру видатних політичних діячів сучасної йому Англії; помірність і благородство, властиві його
характеру, були оцінені всіма політичними партіями Англії, незалежно від їх переконань. Його
політична чесність, обережність і в той же час наполегливість у вчинках вселяли загальну до нього
пошану: всі знали, що він завжди вірний своєму слову.
Лорд Грей на засіданні парламенту віддав представникові Російської імперії вдячну і блискучу
вдячність, – єдиний приклад в історії великобританського парламенту.
...На батьківщині Лівена чекали важкі втрати: двоє його синів в короткий термін померли від
заразливої хвороби. Тільки піврічне перебування в Італії дещо пожвавило сили засмученого
батька.
Покликаний супроводжувати спадкоємця в закордонній подорожі, Лівен відвідав з ним:
Стокгольм, Копенгаген, Берлін, Рим та інші міста Європи. У Римі він занедужав і після
короткочасної хвороби помер.
ЗАВАЖАВ АРАКЧЄЄВУ, з книги Ф. Вігеля «Нотатки»
Не зрозуміло, як міг імператор Олександр, який знав, що в царювання його батька Аракчеєву
доручено було таємно наглядати за його (Олександра – авт.) діяннями, як міг він знов вибрати
того начальником всієї артилерії? Чи не служить це доказом, що особами умів він іноді
жертвувати заради служби?
Маючи часті зустрічі з молодим Імператором, він краще, ніж батька, встиг його спокусити своєю
грубою, уявно відвертою покірністю; все переконувало Олександра в щиросерді, навіть девіз на
гербі ...»Без лестощів відданий». Він зумів переконати Царя, що, окрім двох богів, одного на небі,
іншого на землі, він нічого в світі не знає і знати не хоче, їм одним служить, їм одним
поклоняється.
У явній незгоді із загальною думкою, багато в чому до нього несправедливою, Государ вибором
графа Аракчеєва у військові міністри неначе хотів показати, що він цією думкою не дорожить і
більше брати її в розрахунок не має наміру.
Така людина, як Аракчеєв, безумовно, не могла прийняти міністерство. Він зажадав усунення
графа Лівена від військових справ, скасування військово-похідної канцелярії, передання її
[функцій] до його власної канцелярії і поширення його влади до того, щоб головнокомандуючі
арміями мали виконувати його накази.
СУПРОВОДЖУВАВ ЦЕСАРЕВИЧА, з статті С. Жилана «Слідами Спадкоємця»
Проводжаючи компанію на чолі з Цесаревичем в подорож, Микола I повелів, «щоб бачили речі
такими, якими вони є». Судячи з коротких щоденникових записів Жуковського, так воно і було.
Государ також повелів, аби ніде дорогою місцеве начальство не зустрічало і не супроводжувало
Цесаревича, ніяких обідів в його честь не давало, а про бали просили згоди через генерал-
ад’ютанта князя Лівена.
І звичайно, зверталася увага, щоб місцеве начальство показувало достопам’ятні заклади або
історичні предмети.
НЕНЬКА – ВИХОВАТЕЛЬКА ТРЬОХ ЦАРІВ, з розвідки Л. Вевере «Добрий геній дому
Романових»
Про близькість цієї жінки (Шарлоти фон Лівен – матері Х. Лівена – авт.) до справ російського
трону свідчить, наприклад, такий факт: з нею радилися, коли настав час видавати заміж російських
принцес.
Шарлота добре розбиралася в політичних інтригах відомих європейських дворів і могла
прорахувати державний зиск від шлюбу з тими чи іншими представниками царюючих прізвищ.
Всі роки (а це майже півстоліття!), проведені нею в будинку Романових, вона незмінно ділила з
царственими персонами трапезу. А це говорить про велику довіру.
Для свого часу Шарлота фон Лівен, мабуть, була пані всесторонньо розвиненою. І не зважаючи на
те, що понад усе вона займалася великими княжнами, троє майбутніх імператорів Росії теж
одержували у неї уроки життя. Наприклад, Олександр I, чиєю освітою вона займалася, не без її
впливу досить рано зрозумів, що Росія має розвивати науки і готувати власних фахівців. Не дарма
він своїм першим імператорським указом заснував три нових університети.
А Микола I, котрий змінив брата на престолі в 1825-му, зізнавався, що часто залишався під опікою
княгині Лівен, «поважаної і чудової жінки, яка була завжди зразком непідкупної правдивості,
справедливості і симпатію до своїх обов’язків, і яку ми страшенно любили».
Проте, схоже, понад усе Шарлоті був до серця майбутній імператор Олександр II. Якщо так, то
царській гувернантці пощастило: вона померла, коли хлопчикові було 10 років, так і не
дізнавшись, що в 1881 році її улюбленця наздогнала бомба терориста Гриневицького...
«ТІНЬОВА» ДРУЖИНА, з нарису Н. Таньшиної «Доротея, сестра Бенкендорфа»
«Пані з довгим неприємним обличчям, рядова, нудна, недалека, котра не знає інших тим для
розмови, окрім вульгарних політичних пліток», – таку характеристику дав їй (дружині Х. Лівена –
авт.) автор «Генія християнства» Шатобріан. «Я цілком упевнений, що ця пані готова заподіяти
нашій країні всіляке зло, у вдячність за доброту і люб’язність, з якою тут ставилися до неї під час
її багаторічного перебування в Англії», – відгукувався про неї «залізний герцог» Артур
Веллінгтон. «Чоловіки і жінки, торі й віги, важливі персони і світські денді, всі прагнули мати її як
окрасу і для престижу своїх салонів, всі високо цінували честь бути прийнятими нею», – так писав
про її лондонський салон відомий французький політик Франсуа Гізо. «Виокремлюючись
чоловічим розумом і жіночою чутливістю, вона тримала під своєю владою монархів і державних
людей і завдяки цьому мала політичний вплив, рідко доступний жінкам», – відзначала одна
впливова англійська газета. Її портрет, виконаний знаменитим художником Томасом Лоуренсом,
висів в опочивальні англійського короля Георга IV. Вона ж стала прототипом героїнь романів
Оноре де Бальзака.
Дивовижна і неабияка жінка – Дарина, або Доротея Христофорівна Лівен (уроджена Бенкендорф).
У неї закохувалися найбільші європейські політики і дипломати, включаючи найясніших персон,
таких як король Англії Георг IV і знаменитий австрійський канцлер, «кучер Європи» Клеменс
Меттерніх. Вона перебувала в дружніх стосунках і постійному листуванні з провідними
англійськими політиками лордами Греєм і Абердіном; упродовж останніх двадцяти років свого
життя – супутницею міністра закордонних справ Франції Франсуа Гізо, так і не ставши його
офіційною дружиною.
... Як свідчили сучасники, саме Дарина Христофорівна стала фактичним очільником російського
посольства в Лондоні, перевершуючи за політичними талантами і дипломатичними здібностями
свого чоловіка. До того ж, вона перетворилася на одну з ключових фігур в європейській «тіньовій»
дипломатії першої половини XIX століття.
СЕКСУАЛЬНИЙ ДИПЛОМАТИЧНИЙ СКАРБ, з новели О. Арсеньєвої «Шпигунка, яка кохала
принца»
Квапливо чмокнувши великодушного чоловіка в щоку, Дороті помчала вгору сходами, як раптом
напівобернулася:
– До речі, Крістофер, не витрачайте час на пошуки в «Таймс» військових планів Веллінгтона!
Більше ви їх там не знайдете.
– Це ще чому? – спантеличився граф Лівен.
– Та тому, що герцог Веллінгтон ще в березні написав в одному з своїх секретних донесень:
«Цілком можна повідомляти розвідувальну інформацію через газети. Понад те, зміст всіх газет –
це розвідувальні дані для ворога, на підставі яких, як мені відомо, він готує плани своїх операцій».
Герцог наполіг на тому, щоб його донесення до Лондона не публікувалися у пресі, оскільки вони
містять важливі для ворога дані.
– Заради бога! – пробурмотів приголомшений граф Лівен, дивлячись услід витонченим ніжкам
дружини, які промайнули вже на верхніх сходинках. – Звідки вам це відомо?!
– З газети «Таймс»! – долинув сміх Дороті. А услід за цим ляснули двері її будуара і стало тихо.
Знизавши плечима, граф повернувся до бібліотеки і сів, вільно витягнувшись в зручному кріслі
біля каміна. Якщо Дашенька сказала, що газети можна не читати, він і не буде. Причому з
превеликим задоволенням! І з ще більшим задоволенням не стане витрачати час на чергове
донесення Нессельроде. Дашенька зробить все набагато краще.
Все-таки російському посланникові в Лондоні, графові Христофору Андрійовичу Лівену, з біса
пощастило з дружиною. Дарина Христофорівна, вроджена Бенкендорф, – справжній скарб. Зараз
навіть смішно думати, що раніше він відчайдушно не хотів на ній одружуватися, і якби не
матуся...
ШИРОТА І ДОВГОТА, бувальщина
Неабияка повнота Козловського (Петро Борисович – князь – авт.) з самої юності була предметом
дотепів. Наприклад, на англійській карикатурі 1813 р. він зображений в товаристві високої і
сухорлявої дружини російського посла в Лондоні Дарини Христофорівни Лівен, а під картинкою
виставлено підпис: «Широта і довгота Санкт-Петербурга».
Последние комментарии
39 минут 22 секунд назад
48 минут 51 секунд назад
54 минут 8 секунд назад
1 час 14 минут назад
1 час 23 минут назад
1 час 44 минут назад