Гиляров Меркурий [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично, страница - 4

class="book">У місті – безпрецедентна виставка – «Музей-архів переходової доби». Як член ученої ради цієї

небувалої виставки, із тисяч документів, фото, свідчень, професор Гіляров один з перших, нехай і

в окупованому Києві, розповів світові про знищення більшовиками в Києві найдавніших храмів,

пам’ятників культури і мистецтва – ще до війни.

Це був дійсний крик і стогін про загублені шедеври рідного міста. Скромна у власних потребах

людина, стурбована уже за кількох режимів побутовими і звичними питаннями виживання,

дійсний аристократ духу і лицар мистецтва – він завжди й у будь-якій обстановці безстрашно

говорив правду.

А що буде потім, коли повернуться наші і довідаються? Він розумів. Його вже одного разу

заарештовували. А за таке...

І знову є змога виїхати з Києва. Цього разу – з німцями, на Захід, настільки знайомий завдяки

мистецтву. Після двох років страшної окупації, багато хто їде. Рятуються...

Уже літній і виснажений Сергій Олексійович Гіляров, із дружиною і сином Меркурієм,

залишається. І цього разу він не може залишити ні Київ, ні музей.

...Є не парадні, а страшні кадри зустрічі визволителів після двох років окупації. Жменька

нещасливих, змучених, тремтячих киян на руїнах. Сльози радості чи пережитого горя? За

винятком знищених, померлих від голоду і хвороб, вивезених у неволю киян.

Уже наступного дня після звільнення в музей прийшов його хоронитель, професор Гіляров. Як

покладається, після огляду був складений акт. «Ми знайшли»... Хоронитель засвідчую що

залишилося після грабежів, вивозів, а що збереглося. Разом з ним.

Колекція відроджувалася, картини поверталися. І вже в серпні 1944 року музей відкрили для

відвідувачів. Гіляров чекає вирішення і своєї долі. Сподівається. І навіть ненадовго одержує

посаду – директора Київської музейної групи. Але повинен повернутися і до нього Сфінкс.

Чується:

І вже гугняво звучить у спертому тюремному повітрі просте, як вирок, запитання: «Чому ви

залишилися на окупованій території і працювали на німців?». 30 грудня переможного 1945-го

Сергія Гілярова заарештували. В «Особистому свідченні» він відповідає на запитання: «Я

усвідомлював, що моя поведінка, мої антирадянські випади в епоху окупації не можуть пройти для

мене безкарно, якщо повернеться радянська влада. «Ми залишимося тут до останнього подиху чи

до переможного кінця», – говорив я усім, хто радив мені їхати».

8 лютого 1946 р. С. Гіляров помирає в лікарні Лук’янівської в’язниці. Офіційно – від запалення

легенів. Проте з’ясувалося, що він помер від виснаження, відмовившись їсти. Такою самогубною

смертю він сподівався не зіпсувати кар’єру сину Меркурію.

--">

Пожертвовать