Хавкин Владимир [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично, страница - 2

листа М. Кагана-Розенцвейга до журналу «Лехаїм»

…Відразу зауважу: від гордості, що я – єврей, не роздуваюся. Думаю, що пишатися своєю

національною, кревною приналежністю не випливає людині будь-якої національності. Пишатися,

на мій погляд, можна тільки тим, що тобою зроблене, але не тим, що тобі дане. При цьому краще, якщо про твої достоїнства скажуть інші. І разом з тим, ніколи не дозволяю принижувати свою

національну гідність.

У молодості (а мені вже 77) за «жида» я просто давав у морду. А в 1989 році мені довелося

розпочати і виграти процес проти антисемітської витівки одного негідника. Тоді запаскудили

афіші міського театру, а я автора впізнав за почерком і зажадав стерти антисемітські написи.

Одержавши у відповідь образливу листівку, домігся покарання через суд. На засідання прибула

ціла команда покидьків у чорному, але нічого в них не вийшло. Все це я пишу, аби довести, що

євреєм я почуваюся не тільки на словах.

Проте, насамперед, я почуваю себе людиною. І душу в душу живу зі своєю дружиною-росіянкою

майже 50 років. У нас чудові діти – син і донька. Остання живе в щасливому шлюбі з чоловіком-

німцем у Мюнхені. Син – доцент будівельного інституту в Петербурзі. Не соромно нам і за наших

чотири внучат: двох дорослих і двох маленьких.

Але ось читаю дивовижний, на мій погляд, меседж: «Цілком очевидно, що асиміляція – це

катастрофа, яку за наслідками можна порівняти з Холокостом». Невже не видно, що в усьому

світові постійно йде взаємопроникнення культур і народів? Цей природний процес даремно

гальмувати чи прискорювати, тим паче «революційними» методами.

…Історична доля єврейського народу склалася так, що він виявився розсіяним по усьому світові, при цьому подарувавши чимало доброго багатьом народам і культурам. Чого вартий, наприклад,

внесок одеського лікаря Володимира Ароновича Хавкіна, винахідника вакцини проти чуми і

холери, якого індуси небезпідставно вважають рятівником Індії?

І ось у мене виникає думка: а що б ці знамениті люди зробили корисного для людства, якби всі

їхні зусилля були спрямовані тільки на те, що нав’язується кожному єврею, – постійно вивчати

Тору і Талмуд?

Вірити в Бога чи бути атеїстом – вільний вибір вільної сучасної людини. По-моєму, права такого

вибору в XXI столітті і євреї не позбавлені. Навіщо ж буквально нав’язувати кожному релігійне

сприйняття світу?

…Хіба повинна сучасна людина керуватися древніми правилами тільки тому, що вони викладені в

Торі?

…Тепер – про богообраність нашого народу.

Хіба не бентежить, що чорносотенці дуже любили вважати російський народ «народом-

богоносцем»? Хіба забуто, що німцям вбивали в голови тезу про вибраність арійської раси? І ми

пам’ятаємо, до чого все це веде...

Чи не правильніше поважати особливості всіх народів, вважати всіх людей, будь-якої

національності, гідними щастя?

ЦІЛКОМ ТАЄМНО, з розвідки В. Алабая «Найневідоміша людина»

Лікар Хавкін вийшов на пенсію і повернувся з Індії до Європи в 1915 році. У тому ж році

військове відомство Великобританії запросило його для консультацій: чи вакцинувати

британських солдатів, що направляються в колонії? Військові виявили глибоку цікавість до

досліджень і практичної діяльності вченого. Маловірогідно, щоб теми бесід з керівниками

міністерства оборони обмежилися лише питаннями вакцинації. Та більшість з них надовго

приховані під грифом «цілком таємно».

На той час німці вже застосували під Іпром отруйливі речовини – свою монопольну надзброю,

отруйний газ, який отримав назву «іприт». У країнах антинімецької коаліції – і, найперше, в Англії

– билися над створенням власної зброї масового враження, ні в чому не поступливої німецькому

газу, а ще краще – яка б її перевершувала.

Ясно було і дилетантові: той, хто справляється з чумою і холерою, може й запалити цю страшну

хворобу в потрібному місці і в потрібний час. Ідея бактеріологічної зброї витала в повітрі над

воюючою Європою.

...Достовірно невідомо, чим займався Хавкін після повернення з Індії: де він жив, з ким проводив

вільний час. Але, врешті-решт, зникнути – невід’ємне право всякої вільної людини, тим паче, такої

особливої, самотньої людини, як Володимир Хавкін – переможець холери і чуми, котрий пішов на

відпочинок. Можливо, йому набридло товариство колег, деколи заздрісних і нецікавих. Може,

фізичний стан цього силача і здоров’яка прийшов в занепад – і він став іпохондриком