ГРИГОРЕНКО Петро Григорович
ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії
Національний статус, що склався у світі: російсько-радянський.
Військовий, правозахисник, публіцист.
З селянської родини.
Народився 16 жовтня 1907 р. в с. Борисівці Таврійської губернії Російської імперії (нині –
Приморський район Запорізької області України).
Помер 21 лютого 1987 р. в м. Нью-Йорку (США).
Навчався в Харківському технологічному інституті (1928-1931), Московських військово-технічній
(1931-1932) та Військово-інженерній (1932-1934) академіях, закінчив Академію Генерального
штабу (1937-1939).
Був робітником (1923-1925), помічником машиніста (1925-1926) Донецького залізничного депо,
секретарем Селідовського сільського райкому комсомолу (1926-1927), секретарем комітету
комсомолу транспортного комбінату (1927-1929), начальником штабу окремого саперного
батальйону Західного особливого військового округу (1934-1936), командиром 52-го окремого
інженерного батальйону Мінського укріпрайону (1936-1937), офіцером Генштабу Далекосхідного
управління фронтової групи (1939), офіцером штабу 1-ї Окремої Червонопрапорної Далекосхідної
армії (1940-1941), командиром 18-ї окремої стрілецької бригади (1942-1943), заступником
начальника штабу 10-ї гвардійської армії (1943-1944), начальником штабу 8-ї стрілецької дивізії
(1944-1945), викладачем Військової академії ім. М. Фрунзе (1945-1961), начальником
оперативного відділу штабу 5-ї армії Далекосхідного військового округу (1962-1964),
вантажником овочевого магазину (1965-1969).
Учасник боїв на Халхін-Голі (1939), Другої світової війни (1943-1945).
Засновник антирадянської «Спілки боротьби за відродження ленінізму» (1963).
Член Московської Хельсінкської групи (1976).
Друкувався в газетах «Санді таймс», «Вашингтон пост», журналах «Посів», «Континент».
Як літератор дебютував навчальним посібником»Стрілецький полк в основних видах бою» (1945).
Потім настала черга памфлету «Лакейська правд» (1963), відкритого листа «Приховування
історичної правди – злочин перед народом!» (1967), звернення «До громадян Радянського союзу»
(1968), нарису «Про спеціальні психіатричні лікарні», «Заяви з приводу арешту Яхимовича І.»
(обидва – 1969).
Перу Г. також належить книга спогадів «В льоху можна зустріти лише щурів» (1981).
Всього наш земляк залишив після себе 83 військово-наукових дослідження.
З владою порозуміння не знаходив. Вперше заарештований був разом з трьома синами (1964).
Засуджений Військовою Колегією Верховного Суду СРСР , за вироком якого кинутий до
Ленінградської спеціальної психіатричної лікарні (1964-1965).
Вдруге заарештований у Ташкенті, куди він прибув у ролі громадського захисника на процес над
кримськотатарськими підсудними (1969). Запроторений до Черняхівської спеціальної
психіатричної лікарні (1969-1973), 5-ї московської міської психіатричної лікарні (1973-1974).
Молодий київський лікар-психіатр С. Глузман на основі копій медичних документів, винесених з
лікарні адвокатом дисидента, зробив висновок про його повне психічне здоров’я, за що,
формально – з інших мотивів, був засуджений до семи років позбавлення волі і трьох років –
заслання (1972).
Г. посмертно удостоєний українського ордена «За мужність» 1-го ступеня (1997).
Його іменем названо проспект в м. Київ (1998), сквер в м. Сімферополь (2004).
Бронзовий бюст нашому земляку встановлено в м. Сімферополь (1999). На ньому напис: «Петру
Григоренко. 1907-1987. Гуманістові, правозахисникові, вірному другові кримських татар».
Про відомого правозахисника українська кіностудія «Контакт» зняла фільм «Генерал Григоренко»
(1999).
Верховна Рада України відмовилася офіційно відзначити 100-річчя з дня народження Г. (2006).
У свою чергу, Президент В. Ющенко доручив Кабінету Міністрів забезпечити організацію цього
святкування (2007).
Серед друзів та близьких знайомих Г. – О. Костерін, О. Солженіцин, В. Буковський, О.
Добровольський, А. Колмогоров, О. Тихий, Ю. Орлов, С. Калістратова, Л. Плющ, А. Берг, В.
Павлінчук, Г. Алтунян, І. Яхимович та ін.
***
В ЛЬОХУ ЗУСТРІНЕШ ЛИШЕ ЩУРІВ, з політичного кредо П. Григоренка
Влада, яка народилася в підпіллі і вийшла з нього, полюбляє в темряві творити свої чорні справи.
Ми ж прагнемо винести їх на світло, опромінити їх світлом правди.
Влада, прагнучи піти з-під світла, зображає наші дії, як нелегальні, підпільні, намагається загнати
нас в підпілля. Проте ми твердо знаємо, що в льоху можна зустріти лише щурів.
Последние комментарии
20 часов 30 минут назад
22 часов 47 минут назад
1 день 13 часов назад
1 день 13 часов назад
1 день 18 часов назад
1 день 22 часов назад