Джіп в телевізорі [Джанні Родарі] (fb2) читать постранично, страница - 10

страшно. Левів тепер у Колізеї нема.

—    Слухай, хлопче, відколи це дітей почали скидати на парашутах?

—    У вас є телевізор, синьйоро?

—    Ні, нема, дитино.

Джіп засмутився. Прилетіти з космосу й зустрітися в Колізеї зі старенькою, в якої нема телевізора! Це таки не повезло що називається!

—    Пробачте, синьйоро, але я кваплюся, повинен сповістити про своє прибуття. Мене, певно, вже шукають! — і він кинувся до виходу.

Але старенька й не слухала його.

—    Котику... кішечко... кицюню...— ласкаво кликала вона.— Іди-но сюди, не бійся...

Перед нею стояв Гарібальді Перший — кіт, якого вчені посадили в корабель, щоб вивчити поведінку тварини в космосі. Він вистрибнув з гондоли й тепер розгублено озирався довкола.

—    Це, котику, Колізей, знаменитий римський цирк. Одразу видно, що ти нетутешній. Але в твоєї мамочки для тебе є щось дуже смачненьке...

А Гарібальді Перший, дарма що чужинець, нюх, як усі коти, мав чудовий. Тому його одразу зацікавила сумка котячої мами.

Ну, а Джіп? Він як вистрибнув надвір, так і застиг на місці. Від жаху. Люди юрбою мчали до древнього Колізею, де, згідно з останніми повідомленнями, мав приземлитися Джіп. Тисячі й тисячі людей, штовхаючись один поперед одного, намагалися пробитися поближче до арени. А там уже метушилися оператори з телекамерами, фотографи, журналісти, представники уряду, муніципалітету та члени дипломатичного корпусу. З усіх боків лунали гудки, ревіли сирени, гриміли гарматні залпи.

«Вони ж мене затопчуть,— подумав Джіп.— Від мене навіть шкарпеток не залишиться. Рятуйся хто як може!»

Він повернувся й помчав назад під арки Колізею, а там, перестрибнувши через Гарібальді Першого, якого котяча мати частувала ласощами, гайнув у корабель і замкнувся на ключ.

—    Обережно, обережно! Хіба ви не бачите, що котик голодний! — закричала бабуся до перших допитливих, що ввірвалися в Колізей.

На щастя, один із фотографів упізнав космонавта в Гарібальді Першому, і це врятувало котові життя. А Джіп тихесенько сидів у кабіні й навіть не дихав.

—    У нього очі заплющені!

—    Він непритомний!

—    Джіпе, обізвися! Тебе чекає вся Італія.

—    Ні, спершу вгомоніться ви,— пробурмотів Джіп.— А головне — ніяких телекамер! Мені ще бракувало знову потрапити в телевізор і полетіти в навколосвітню подорож! Та ще босоніж.

Найнетерплячіші виламали двері корабля, силоміць витягли Джіпа, і найвищий з них підняв його на плечі під голосні оплески юрби.

—    Дорогу! Дайте дорогу! його треба відвезти до лікарні. Викличте «швидку допомогу»!

Але тут уже стояла не одна, а двісті машин «швидкої допомоги». Їхні сирени ревли так голосно, що розбудили б навіть Сплячу красуню. Але тільки не Джіпа. Лише тоді, коли одна з машин пробилася до самого Колізею, Джіп розплющив очі. його обережно перенесли в машину «швидкої допомоги». Переконавшись, що телекамер тут нема, хитрий облудник голосно засміявся. Медичні сестри, вчені, адмірали, фоторепортери засміялися теж. Хто від радості, а хто від збентеження.

—    Я хочу додому, в Мілан,— сказав Джіп.— Але не машиною, а поїздом.

А Колізей поволі опустів. На арені залишилися тільки котяча мама та Гарібальді Перший. Хоча представники влади й журналісти в метушні забули про кота, його це ніскілечки не збентежило. Він так смачно пообідав, що не мав сили не тільки йти, а то навіть хвостом махнути. Тому бабуся всю дорогу додому несла на руках безстрашного кота-космонавта.

_______________________________________