Казки по телефону [Джанні Родарі] (fb2) читать постранично, страница - 3

король масляних чоловічків, увесь із високоякісних вершків, з молока швейцарської корови. Це ти охороняв мій холодильник?

– їй-бо, холодильник з чистого золота! Хіба ви ніколи звідти не виходите?

– Лише взимку, в крижаному автомобілі.

– А що, коли б на той час пригріло сонце?

– Такого бути не може, це заборонено. Я б наказав солдатам ув'язнити його.

– Гм, – промимрив Джованніно і подався в іншу країну.

Аліса Падальниця

А ось казка про Алісу Падальницю, що завжди і всюди падала.

Зібрався якось дідусь з нею в парк на прогулянку. Кличе:

– Алісо! Де ти?

– Я тут, дідусю!

– Де «тут»?

– У будильнику.

Відкрила вона з цікавості задню кришку будильника і незчулась, як опинилася між коліщатками і пружинками. А коліщатка крутяться, цокають; тож довелося їй перестрибувати з однієї осі на другу, поки не знайшла спокійної місцини.

Іншого разу кличе дідусь Алісу снідати:

– Алісо, де ти? Алісо!

– Я тут, дідусю!

– Де «тут»?

– Тутечки, в пляшці. Я хотіла пити і впала всередину. Бідолашна Аліса з сили вибилася, борсаючись у воді...

Їй дуже пощастило, що минулого літа вона побувала в Сперлонго й там навчилася плавати по-жаб'ячому.

– Стривай, зараз я тебе витягну.

Дідусь опустив у пляшку мотузочок. Аліса вхопилась за нього і спритно видряпалась наверх, бо була доброю гімнасткою.

А ще одного разу Аліса кудись зникла. Шукав її і дідусь, шукала й бабуся, шукала тітка, і сусідка, яка щодня приходила читати дідусеві газету, бо шкодувала сорок лір, та все марно.

– Скоро вже й батьки з роботи вернуться. Як не знайдемо, то буде нам лихо, – бідкалась злякана бабуся.

– Алісо, де ти? Алісо!

Ніякої відповіді. Аліса не могла відповісти, бо пішла була на кухню, залізла з цікавості в шухляду, де лежали скатерки та серветки, і там задрімала. Хтось засунув шухляду, не звернувши уваги на Алісу. Дівчинка прокинулась у темряві. Але не злякалася, бо якось була залізла в кран, а там теж темно.

«Ось почнуть готувати вечерю, – міркувала Аліса, – тоді вже відсунуть шухляду».

Та ніхто про вечерю й не думав, бо ж Аліса пропала. Батьки вернулися з роботи й ну гримати на діда й бабу.

– Ось як ви її пильнуєте!

– Наші діти не залізали в крани, – заперечували дід з бабою, – за наших часів діти падали тільки з ліжка й набивали собі гулі на лобі.

Нарешті Алісі набридло чекати. Просунулась вона крізь скатерки на дно шухляди й загупала ногою: гуп! гуп! гуп!

Гуп! Гуп! Гуп! – кликала на допомогу Аліса.

– Стривайте, – сказав тато, – хтось стукає.

Скільки радості було, коли Алісу віднайшли! Та дівчинка зараз же залізла в татову кишеню, і перше ніж її витягли, встигла заляпати обличчя пастою з кулькової ручки.

Шоколадна дорога

Одного разу троє братів з Барлетти подалися в мандри. Йшли вони, йшли та й натрапили на гладісіньку коричневу дорогу.

– Що воно таке? – запитав перший.

– Це не дерево, – сказав другий.

– Це не вугілля, – сказав третій.

Щоб дізнатись, з чого та дорога, всі троє стали навколішки й лизнули її. Аж виявилося, що то шоколад! Дорога була з шоколаду! Почали вони його їсти. Настав вечір, а брати все їдять та їдять шоколадну дорогу, аж поки залишився тільки маленький клаптик. Не стало ні шоколаду, ні дороги.

– Що ж його робити?

На щастя, стрівся їм селянин, що вертався на возі з поля.

– Я одвезу вас додому, – мовив він.

І привіз їх у Барлетту, аж під самісіньку їхню хату. Злізли брати, дивляться, а віз увесь із печива. Не довго думаючи, взялися вони до воза, і через хвилину не лишилось ні коліс, ані голобель.

Нікому в Барлетті ще зроду так не щастило, як тим братам, і навряд чи коли пощастить.

Хто вигадає більше чисел?

Нумо вигадувати числа.

– Нумо. Починаю я: .майже один, майже два, майже три, майже чотири, майже п'ять, майже шість.

– То дурничка. Ось послухай, що я вигадав: один зверхмільйон більярдонів, один восьмільйон тисячонів, один чудольярд і один чудольйон.

– А я вигадав таку таблицю множення:

три по одному – йди додому

три по два – он сова

три по три – носа втри

три по чотири – дзвоник до квартири

три по п'ять – землі п'ядь

три по шість – непроханий гість

три по сім – цукерки всім

три по вісім – джмелі в стрісі

три по дев'ять – качка й лебідь

три по десять – діток пестять

– Скільки коштують ці макарони?

– Два щиглі в лоб.

– Скільки звідси до Мілана?

– Тисячу нових кілометрів, один старий кілометр і сім шоколадок.

– Скільки важить одна сльозина?

– Як чия. Як вередунова, то легша за вітер, а як голодної дитини, то важча за цілу Землю.

– Чи довга ця казка?

– Аж занадто.

Бріф, бруф, браф

Два хлопчики гралися у дворі, вигадуючи свою таємну мову, що її ніхто інший не зрозумів би.

– Бріф, браф, – мовив перший.