Сім стихій [Володимир Щербаков] (fb2) читать постранично, страница - 103

було. Ще з хвилю я бачив літаючу кулю. Вона пливла ліворуч від мене. Далеко…

«Ми ще поборемося, — думав я. — У цьому весь сенс. І хай буде вічний океан і вічний хай буде вогонь зірок. Хай буде вічна Земля з континентами, що їх породив колись древній материк Гондвана, вічний хай буде вітер над нею. А отже, і вічне, незнищенне життя. І вічна любов. І вічний розум…»

Я підняв ель вище. Куля відстала від мене. Її світло заступили швидкі хмари, що караванами бігли над водою. Вона залишилася за моєю спиною, розтанула.

Я поспішав, дуже поспішав… Ольмін був там. На склі я побачив своє відображення. «Ну що, Глібе! Хутчіше!..»

Тридцятимильна смуга моря відділяла мене від берега. Не потрапив би мій друг ель, у таке скрутне становище, ми здолали б її за лічені хвилини. Тепер же ми рухалися нерівно, якось зношено, що було схоже на вагнерівський політ валькірії.

* * *

Непереривний слід життя, однієї з наймогутніших стихій: в чомусь вона подібна до вогню та води, натискові її не зможуть протистояти ні льодові піки, ні океанські западини, ні віддалені від нас небесні тіле, що купаються в зоряному морі. За нею і поряд з нею ідуть любов і розум, два начала творення, дві інших стихії, схожі на осяйний вогонь та буйні вітри над земними далями. Їх діяння часом непомітне, ніби одвічне старання річок, що вирощують мілини й острови біля свого гирла.

Що залишається від нас у часі? Те, що було передане іншим невимовною силою любові, мистецтва, розуму — так, як це змогла зробити Аїра. І Ольмін. Усе інше щезає геть. Хвилі розмивають наші сліди на піску. Вітер заносить тліном і пилом згаслі вогнища, що колись нас обігрівали. Наші тіні відходять разом з нами. Інакше ще й по смерті видавалося б, ніби ми ще живі.

Про автора

Щербаков Володимир Іванович народився у Москві, закінчив середню школу селища Мякіт на Далекому Сході, далі електротехнічний факультет МЕІ; працював інженером, захистив дисертацію, був керівником науково-дослідницької лабораторії. З 1976 року журналіст, був заступником головного редактора журналу «Техника — молодежи». Перші науково-фантастичні оповідання надрукував у 1964 році. За оповідання «Прямий доказ» відзначений премією на Міжнародному конкурсі молодих письменників-фантастів у Варшаві. У 1977 році за книжку науково-фантастичних оповідань «Червоні коні» нагороджений почесним дипломом та пам’ятною медаллю на Всесоюзному літературному конкурсі імені Миколи Островського.

ЗМІСТ

Передмова

Частина перша. «ГОНДВАНА»

Частина друга. ПОБЛИЗУ БЕРЕГІВ ЗЕМЛІ

Частина третя. НЕБЕСНИЙ ВОГОНЬ

Про автора

Редактор Ю. Г. ПОПСУЄНКО

Художнє оформлення О. М. КОСПИ

Художній редактор К. О. РЯЗАНОВ

Технічний редактор М. Л. МЕЛЬКО

Коректори Р. О. КОНДРАЦЬКА, I. К. ПАРФІЛОВА

* * *

Інформ. бланк № 1599

Здано до набору 26.07.83. Підписано до друку 23.11.83. Формат 84X108¹/32. Папір кн-жури. Гарнітура літературна. Друк високий. Умовн. друк. арк. 13,44. Умовн. фарбовідб. 13,86. Обл. — вид. арк. 14,42. Тираж 30 000 пр. Зам. 3-420. Ціна 95 к.

Поліграфкомбінат ордена «Знак Пошани» видавництва ЦК ЛКСМУ «Молодь». Адреса видавництва та поліграфкомбінату: 252119, Київ-119, вул. Пархоменка, 38-44

Примечания

1

Тут і далі вірші переклав Микола Томенко.

(обратно)