Вход в систему

Что такое OpenID?

Мак і пам’ять [Пауль Целан] (fb2) читать постранично, страница - 2

- Мак і пам’ять (пер. Петро Рихло) 276 Кб скачать: (fb2) - (исправленную)  читать: (полностью) - (постранично) - Пауль Целан

 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

Spiegelglas.
Von Auge zu Aug zieht die Wolke, wie Sodom nach Babel:
wie Blattwerk zerpflückt sie den Turm und tobt um
                                                    das Schwefelgesträuch.
Dann zuckt dir ein Blitz um den Mund — jene Schlucht
                                                 mit den Resten der Geige.
Mit schneeigen Zähnen führt einer den Bogen: O schöner tönte
                                                                    das Schilf!
Geliebte, auch du bist das Schilf und wir alle der Regen;
ein Wein ohnegleichen dein Leib, und wir bechern zu zehnt;
ein Kahn im Getreide dein Herz, wir rudern ihn nachtwärts;
ein Krüglein Bläue, so hüpfest du leicht über uns, und wir schlafen…
Vorm Zelt zieht die Hundertschaft auf, und wir tragen dich
                                                            zechend zu Grabe.
Nun klingt auf den Fliesen der Welt der harte Taler der Träume.

Маріанна

Бузок не цвіте у волоссі твоїм, обличчя твоє мов люстерко.
Від ока до ока хмарина пливе, як Содом до воріт Вавилону:
немовби листок, вона вежу зриває й бушує в гущавині
                                                                         сірки.
Потім блискавка вдарить в уста — провалля
                                                      з уламками скрипки.
Хтось зубами зі снігу смичком поведе: О як ніжно співав
                                                                        очерет!
Кохана, ти теж очерет, а всі вкупі ми дощ;
вино незрівнянне твій стан, ми п’ємо його вдесятьох;
човен у житі — серце твоє, ми веслуєм його у бік ночі;
синяви келих, так легко летиш ти над нами, і ми засинаєм…
Перед нашим шатром вже збирається гурт вояків, ми несем тебе
                                                             хмільно на цвинтар.
Та ось вже дзвенить на ристалищах світу карбований талер сновидь.

Talglicht

Die Mönche mit haarigen Fingern schlugen das Buch auf:
                                                                     September.
Jason wirft nun mit Schnee nach der aufgegangenen Saat.
Ein Halsband aus Händen gab dir der Wald, so schreitest du tot übers Seil.
Ein dunkleres Blau wird zuteil deinem Haar, und ich rede
                                                                      von Liebe.
Muscheln red ich und leichtes Gewölk, und ein Boot knospt
                                                                       im Regen.
Ein kleiner Hengst jagt über die blätternden Finger —
Schwarz springt das Tor auf, ich singe:
Wie lebten wir hier?

Лойова свічка

Ченці волохатими пальцями книгу розкриють свою
                                                           вересневу.
Ясон кине пригорщу снігу на щойно закільчені сходи.
Ошийник з долонь вручив тобі ліс, ти крокуєш по линві.
Темнава блакить лягає тобі на волосся, і я мовлю тоді
                                                         про кохання.
Я мовлю про мушлі та легкість хмарин, й під дощем
                                             розбруньковує човен.
Мале жереб’я перескакує понад гортаючі пальці —
Чорно розчахнуто браму нарозтвір — отож я співаю:
Як жили ми тут?

Die Hand voller Stunden…

Die Hand voller Stunden, so kamst du zu mir — ich sprach:
Dein Haar ist nicht braun.
So hobst du es leicht auf die Waage des Leids, da war es
                                                              schwerer als ich…
Sie kommen auf Schiffen zu dir und laden es auf, sie bieten es feil
                                                   auf den Märkten der Lust —
Du lächelst zu mir aus der Tiefe, ich weine zu dir aus der Schale,
                                                                 die leicht bleibt.
Ich weine: Dein Haar ist nicht braun, sie bieten das Wasser der See,
                                                    und du gibst ihnen Locken…
Du flüsterst: Sie füllen die Welt schon mit mir, und ich bleib dir
                                                        ein Hohlweg im Herzen!
Du sagst: Leg das Blattwerk der Jahre zu dir — es ist Zeit, daß du kommst
                                                                und mich küssest!
Das Blattwerk der Jahre ist braun, dein Haar ist es nicht.

Жменею, сповна годин…

Жменею, сповна годин, так прийшла ти до мене — я мовив:
Волосся твоє не брунатне.
Ти легко підняла його на шальки страждання, воно було