загрузка...
Перескочить к меню

Маригодов Константин (fb2)

файл не оценён - Маригодов Константин [Справочник-дайджест] 17K (скачать fb2) - Николай Михайлович Сухомозский

Использовать online-читалку "Книгочей 0.2" (Не работает в Internet Explorer)


Настройки текста:



МАРІГОДОВ Костянтин Лукич


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російсько-радянський.

Поет.

З родини службовця. Батько, Марігодов Л., – волосний писар.

Народися 1 (13) грудня 1891 р. в м. Свинюхах Володимирського повіту Волинської губернії

Російської імперії (нині – с. Привітне Локачинського району Волинської області України).

Щез без вісти на фронті в 1943 р. Точні дата і місце – не встановлені. Не виключено, загинув в

таборі для військовополонених на теренах Полтавської області.

Навчався в Луцькій гімназії, закінчив Городнянську гімназію (1914), навчався на історико-

філологічному факультеті Московського університету.

Працював в Городнянських середній школі і педагогічному технікумові (з 1918).

Друкувався в журналі «Чумацький Шлях», збірниках «Студентство жертвам війни», «Зірниці».

Як поет дебютував в журналі «Чумацький Шлях» віршем «Як би ви знали, який я радий» (1915).

Потім настала черга віршів «Березень», «Осінні зорі», «Медовий спас», «Requiem», «Солов’ї»,

«Тернина», «Свято», «В грудні», «Перший сніг».

Наш земляк – автор книг «Путівець» (1917), «Верес» (1920).

Серед друзів та близьких знайомих М. – А. Чернишов, О. Решетов, С. Спаський, В. Капельник, М.

Колоколов та ін.


***

БЕЗВИХІДНА ТУГА

, з творчого кредо К. Марігодова

Є якась скорбота і туга безвихідна в російських деревах.


ЯКИЙ РАНОК, вірш К. Марігодова «Свято»

Какое утро! какие дали!

Сегодня праздник: вы угадали.

Вы угадали его по солнцу,

По голубому в листве оконцу,

По тихим росам, по белым бликам,

По алым макам и павиликам.

А я заметил его, не зная,

По нашей встрече, моя родная,

По нашим юным счастливым взглядам,

По нашим теням, скользящим рядом,

По нашим душам, поющим гордо,

Одним созвучьем, одним аккордом.


Б’ЮСЯ НАД ДИВНОЮ ЗАГАДКОЮ, вірш К. Марігодова «Тернина»

Когда в апреле холода,

Известно ль вам, кто их виновник?

В такие дни цветёт всегда

Наш нелюдим – лесной терновник.

И всякий раз, из года в год,

Я бьюсь над странною загадкой:

Зачем лишь в стужу он цветёт,

От всех других цветов украдкой?

Посмотришь – будто белый рой

Передохнуть присел на иглы,

Но тучи вздыбились горой

И средь пути его застигли.

И ждёт он. Ждёт в лугах вода,

В недоуменьи цепенеет,

И небо снег последний сеет,

Когда в апреле холода.


ПІДПАЛИЛА БЕРЕЗУ, вірш К. Марігодова «Вихід осені»

Заглянула осень в синие оконца,

В синие оконца лиственного свода

И пошла, шатаясь, пьяная от солнца,

Пьяная от солнца, ладана и мёда.

Алыми губами прикоснулась к веткам,

Прикоснулась к веткам клёна и рябины,

Расцветила росы по жемчужным сеткам,

По жемчужным сеткам ранней паутины.

Колдовала нежно, расточая чары,

Расточая чары над зелёной елью,

Подожгла берёзу – и пошли пожары,

И пошли пожары огненной метелью.

Целый день бродила шаткими шагами,

Шаткими шагами, пьяная от солнца,

Глянула – и тихо залилась слезами…


«ЧУМАЦЬКИЙ ШЛЯХ» ДУЖЕ ЦІКАВИЙ, з листа М. Колоколова Д. Семеновському від 27

травня 1918 р.

Дорогий Митя, велике спасибі, що нарешті ти порушив своє мовчання – прислав про себе звістку.

Писав-писав я тобі і вже зневірився було одержати відповідь, і ось – сьогодні приносять мені твою

листівку. Дуже радий, що з тобою не сталося нічого неприємного (я боявся цього) і що у тебе

багато нових речей. Але чому ти не прислав мені жодного вірша?

Я недавно з Москви, куди їздив на тиждень. Був на зборах чумакошляхівців, які відбувся на

квартирі Овагемова, – пам’ятаєш його? Він живе шикарно в особняку. Квартира розкішна, маса

м’яких меблів, три чи чотири багаті дзеркала, чудова люстра й електричні лампи. Пояснюється все

це тим, що він служить в московському міському управлінні. Здається, Овагемов має намір видати

книгу віршів «Шедеври культури». Він здорово зробив крок вперед, багато з його речей справді

чудові.

На зборах присутні сестри Чирікови, Решетов, Чернишов-художник, Ілліна, Осипова, Малахов, Рубін і ще якийсь суб’єкт, прізвище якого мені не відоме. Особливо цікавого нічого не було.

Я вже повідомляв тобі, що там мають намір восени випустити альманах «Чумацький шлях». Якщо

бажаєш, надішли Чернишову вірші, можна п’ять-шість. Я там братиму участь.

Ось тобі список віршованих збірок, виданих «Чумацьким шляхом»: 1) Н. Ливкін – «Чернець». 2) С. Спаський – «Мов меч»... 3) К. Марігодов – «Путівець»... 4) О. Решетов – «Гасові лампи»... Мені

здається, що

гурток «Чумацького шляху» обіцяє бути досить цікавим.

Твій Мик. Колоколов.


Я МАРІГОДОВ, з розвідки А. Штипеля «Поезія Олександра Сороки»

Будь-який хоч трохи підкований читач виявить у віршах Сороки інтонації Михайла Кузьміна: Что же ты горюешь у окошка сидя

глядя на улицу где глиняные корабли

где алюминиевые странники полосы выжгли

где гуляют буйволицы тучные да буйволы

где весна в конце концов наступила

вон смотри видишь улица фонарь аптека

магазин где продают краски

где магазин где продают краски?

ах не видишь? его-то как раз и нету

глупая почему ты не видишь того чего нет:

Жека: Кто ты, поющая песню Великих

Богов перемен?

Она: Я шум прибоя вой болота

ртов рваные губы

Великих песня и текст известий.

Я – Маригодов.

Жека: Изокны поют твою песню в устали

здружно гетеря на улицах.

Зимь торопя тополями

вьются и падают в снег.

Она: я видела темь городов

и тьму горлопани в желудках их.

Они разрушалью степной

носились взглядами – дикие...

З одного боку, Сорока демонструє скомороство, помножене на східне красномовство.

З другого – жорсткість «рок-текстів», чиї витоки, втім, лежать в тій же традиції, що і

«простодушність» спірічуелс.

А можна пригадати і Григорія Сковороду, і всю традицію духовних віршів...


НЕ В ТОМУ СВИНСТВО, з кореспонденції О. Подольчука і О. Зубка «Чому Свинюхи стали

Привітним?»

Важко сказати, чому одночасно десь на початку 60-х років масово була проведена операція з

перейменування сіл Волині: і Свинюхи (тут народився К. Марігодов – авт.) стали Привітним.

Переконані, що якщо ознайомитись із тогочасними архівами – то ці перейменування, безумовно, є

надійно обґрунтовані. Ймовірно, це виконано «на прохання» трудівників сіл про зміну назв, а

влада в той час не могла не вволити прохання своїх громадян.

Врешті, що в тому поганого, що деякі назви зникли з карти Волині і зникають із людської пам’яті, що їх замінено, можливо, на більш милозвучні. Власне, один з нас народився в трикутнику

перейменованих сіл, мав бабуню – уродженку Блудова, яку називали в селі, де вона була в

невістках, блудівкою. Були там і божівка, і свинющиха, і мирківка тощо, й це сприймалось

нормально. Можливо, «мирненка» звучить і миліше. Але цього вже не відчути.

Проте хочеться спробувати оборонити одну ніби найбільш вразливу із назв сіл стосовно

милозвучності – назву села Свинюхи. Десь приблизно 1990 року була велика стаття І.

Чернецького, де він, між іншим, обороняв цю старосвітську назву – Свинюхи. Аби не

помилитись, письменник посилався на слова надмірно вразливої особи, якій якось ніяково було

писати, що вона мешкає в селі з такою свинською назвою. Але хіба тільки назва села може бути

дражливою і хіба в тому – свинство?

Стаття Чернецького пробудила певне зацікавлення темою і певний неспокій, а де ще є згадка про

цю назву – попередницю села Привітного? Друзі не змогли допомогти, їм слово Свинюхи нічого

не нагадувало. Мабуть, як і перейменувальникам. Але мозок був вагітним думкою – пошуком, і

пологи відбулися. Так – це роман М. Шолохова «Тихий Дон». Там написане буквально таке: «На

Володимир-Волинському і Ковельському напрямах в районі дії Особливої армії... в останніх

числах вересня почалася підготовка до наступу. Недалеко від села Свинюхи командуванням

вибрало плацдарм, зручний для розгортання наступу, і артилерійська підготовка почалася. Дев’ять

з половиною тисяч життів виплеснулося того дня на супіскову невеселу землю недалеко від села

Свинюхи».

...Наразі маємо дещо інший час, дещо інше ставлення до минувшини, а тому сподіваємося, що в

нових умовах привітненці захочуть повернутись до історичної назви. Назва села ж зафіксована у

творі, що належить вічності. Адже якщо її не повернути в ужиток зараз – то через деякий час вона

зникне з людської пам’яті. Саме цього й хотіли перейменувальники, і вже читаючи роман «Тихий

Дон», нащадок з Коритниці, Конюх, Озірець (сусідні із Свинюхами села) не викреше із себе

спалаху інтересу до дідизни. А це вже сумно.

Думаймо, що кожна назва села – клаптик нашої історії, результат колективного розуму наших

предків. Вони несуть певну генетичну ауру, вони – нетлінний скарб нашої мови. Селам необхідно

повернути історичні назви, бо кожен топонім – це не просто слово, а певна історична пам’ять, певний історичний код – навіть якщо це цікавить і не всіх мешканців того чи іншого населеного

пункту, навіть якщо хтось вважає цю назву невдалою.

Була б наша добра воля.




Вход в систему

Навигация

Поиск книг

 Популярные книги   Расширенный поиск книг   Поиск по содержимому сайта

Последние комментарии

Последние публикации

Загрузка...