Нищинский Петр [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично, страница - 3

йдеться про похід

славного війська запорозького на турецьку орду, що плюндрувала українські землі.

Цю патріотичну пісню Ніщинський записав у селі Сміла Херсонської губернії, в її обробці він

прагнув підкреслити характерні риси старовинних народних мелодій епічного характеру, типову

для історичних пісень орнаментику і своєрідну ладову структуру. Вдало зроблений фортепіанний

супровід, який нагадує то кобзарські награвання, то народні похідні марші із наслідуванням

грізних ударів запорозьких тулумбасів.

У 1872 році М. Кропивницький написав п’єсу «Невільник» на сюжет поеми Т. Шевченка

«Сліпий». Є підстави думати, вважає музикознавець Валеріан Довженко, що саме для цієї п’єси

Ніщинський написав як вставний номер славнозвісний чоловічий хор «Закувала та сива зозуля».

Це – чотири своєрідні образи-картини, об’єднані патріотичною ідеєю. Цікава прикмета: якщо

текст пісні передає тяжкі випробування невільників і жорстокість турків, то музика не вселяє

почуття страху чи страждань, особливо в четвертому епізоді. Цього П. Ніщинський досягає

використовуючи могутні вигуки тенорової партії – «султани!», «кувати!», «кайдани!», що звучать

на тлі грізної та мужньої партії басів. Таким чином створюється перегук між запорізьким військом

і невільниками, що сягає монолітного, урочисто-радісного звучання. Ніщинський, який

бездоганно володів прийомами хорового письма, зумів яскраво та доцільно розподілити вокальні

партії. Героїко-епічний характер цієї музики навіяний як поезією Т. Шевченка, так і народними

піснями і думами.

…Ніщинський був добре знайомий з народовольцем А. Желябовим. Після арешту останнього

поліція, за доносами провокаторів, зацікавилась Петром Івановичем. Не випадково його

неодноразові клопотання про посаду викладача грецької мови в Новоросійському (Одеському)

університеті відхиляли. Уникаючи переслідувань, він змушений був тимчасово поїхати до

Ананьєва.

Там Ніщинський організовує молодіжний хор, який часто виступає на учнівських вечорах та

міських концертах. Тут він остаточно завершив свої «Вечорниці». Прослухавши їх, Іван Франко

назвав композитора «великим майстром тонів».

Під час останньої подорожі на Вінниччину архів композитора загинув. На його смерть

відгукнулося лише декілька газет.

НЕЗРІВНЯННІ «ВЕЧОРНИЦІ», зі спогадів П. Саксаганського

Петро Іванович (Ніщинський – авт.) ставив свої «Вечорниці». Участь брали вчителі духовної та

учні ремісничої шкіл. Тут були чудові голоси, як от у Рильського, Беззабави, Левитського.

«Вечорниці» йшли під керуванням Петра Івановича.

ПЕРЕСЛІДУВАЛА ВЛАДА, з нарису В. Сукача «П. І. Ніщинський в Бердянську»

За переклад «Одіссеї» українською мовою, яка офіційно була під забороною, П. Ніщинського

звинуватили в «незнанні грецької мови» і перевели 1888 року з пониженням до Бердянська на

посаду понадштатного вчителя стародавніх мов в чоловічій гімназії. Звинувачення були настільки

абсурдними, що міністр освіти вимушений був втрутитися і реабілітовувати «скомпрометованого»

вчителя.

У 1889 році у Львові, який входив тоді до складу Австро-Угорської імперії, за допомогою Івана

Франка вийшла друком перша частина «Одіссеї». Це не пройшло повз увагу влади, і, оскільки

було порушено декілька параграфів Емського указу, який забороняв видавати українською мовою

переклади і ввозити з-за кордону українські видання, П. Ніщинського відправили у відставку.

Причиною звільнення вказали... розлад здоров’я.

ЙОГО «ЗОЗУЛЯ» КУЄ В МОЄМУ СЕРЦІ, зізнання поета А. Бортняка

Та «Зозуля» кує в моєму серці, як і в серцях тисяч людей. Низький уклін краєві, що породив її

творця.

Document Outline

YANDEX_52

YANDEX_34