стає таким, як я уявляла її ще зовсім маленькою, широка біла хмара наді мною.
Вона померла за тиждень до смерті Симони де Бовуар.[2]
Вона воліла віддавати, а не брати. Хіба написати про неї не є одним зі способів дарувати?
Ця книжка — це не біографія, це також не роман, соціологія або історія. Треба було, щоб моя мати, породжена у владному середовищі, яке вона бажала покинути, стала історією, щоб я почувала себе менш самотньою та фальшивою у світі, де панують слова й ідеї, куди я потрапила завдяки її волі.
Я більше не почую її голосу. Це вона, її слова, її руки, її жести, її манера сміятися та ходити з’єднали жінку, якою я стала, і дитину, якою я була. Я втратила останній зв’язок зі світом, у якому народилася.
Неділя, 20 квітня 1986 — 26 лютого 1987 р.
Примітки
1
Однак не можна говорити тільки про минулий час. Газета «Лє Монд» від 17 червня 1986 р. писала про регіон моєї матері, Верхню Нормандію: «Запізніле введення шкільного навчання, що ніколи не було задовільним, незважаючи на вжиті поліпшення продовжує приносити свої плоди (…).. Щороку 7000 молодих юнаків і дівчат закінчують школу, не маючи ніякої освіти. Вихідці „з нижчих прошарків суспільства“, вони не можуть претендувати на курси для придбання професії. Половина з них, за словами педагогів, не „можуть прочитати запропоновані їм дві сторінки тексту“».
(обратно)
2
Симона де Бовуар (1908–1986) — французька письменниця, дружина Ж.-П. Сартра.
(обратно)
Последние комментарии
1 час 51 минут назад
5 часов 39 минут назад
5 часов 57 минут назад
6 часов 3 минут назад
6 часов 18 минут назад
7 часов 51 минут назад