Не сподівайтеся позбутися книжок [Умберто Еко] (fb2) читать постранично, страница - 73

колекція, якій я зичу особливої долі (але ще сам не знаю якої) — це колекція, що збирав разом із дружиною. Вона стосується, як я вже розповідав, «Подорожі до Персії», починаючи з XVI століття. Можливо, якось цим зацікавиться наша донька.

У.Е.: Моїх дітей це, здається, взагалі не цікавить. Синові подобається, що в нас є перше видання «Уліса» Джойса, а моя донька часто гортає гербарій Матіолі XVI століття, але це все. Хоча і я сам став справжнім бібліофілом лише після п'ятдесяти років.

Ж.-Ф. де Т.: Ви двоє боїтеся крадіїв?

Ж.-К.К.: Якось у мене вкрали книжку, ще й неабияку, а оригінал «Філософії в будуарі» де Сада. Здається, я знаю, хто її вкрав. Це сталося під час переїзду. Але ту книжку я більше так і не знайшов.

У.Е.: Це точно був знавець. Найбільш небезпечні крадії — бібліофіли, що крадуть тільки одну книжку. Книгарі з часом ідентифікують клієнтів-клептоманів та вказують на них колегам. Натомість нормальний крадій колекціонерові не страшний. Уявіть бідолашних зломщиків, які вирішать вкрасти мою колекцію. Їм знадобиться десять ночей, аби тільки покласти всі мої книжки в коробки, та ще й вантажівка, аби їх вивезти.

Далі (якщо все не купить Арсен Люпен і не заховає скарб десь у потаємному місці) їм не пощастить із букіністами, бо таке купуватимуть лише несовісливі торговці — всім буде очевидно, що книжки крадені. Кожен добрий колекціонер має опис кожної книжки, де названі всі недоліки та особливі ознаки, також існує окремий відділ поліції, спеціалізований на крадіжках творів мистецтва та книжок. В Італії, наприклад, ця поліція дуже добре працює, бо вчилася своєї роботи вона після війни, коли ішлося про пошук зниклих витворів мистецтва. Але навіть якщо такий крадій вирішить забрати з собою лише три книжки, то обов’язково помилиться, обравши найпривабливіші палітурки та корінці, вирішивши, що саме вони — найцінніші, хоча рідкісна книжка часто маленька та непримітна.

Головний ризик — це злодій, спеціально найнятий несамовитим колекціонером, який знає, що у вас є певна книжка, і який дуже хоче нею заволодіти, нехай і ціною крадіжки. Але для цього треба мати «Folio» Шекспіра 1623 року видання, в іншому разі ризик невиправданий.

Ж.-К.К.: Ви знаєте, є «антиквари», що показують каталоги старовинних меблів, які ще стоять у власників. Якщо ви зацікавилися, вони організовують крадіжку саме певних меблів. Але загалом я згоден із усім, що ви сказали. Мене одного разу пограбували. Крадії забрали телевізор, радіо, щось іще, але не взяли жодної книжки. Вони накрали добра на десять тисяч євро, хоча могли винести одну з книжок, що коштувала в п'ять чи десять разів більше. Нас захищає незнання.

Ж.-Ф. де Т.: Припускаю, що будь-який колекціонер, також одержимий страхом вогню?

У.Е.: О так! Саме тому моя колекція застрахована на дуже велику суму. Я не випадково написав роман про бібліотеку, що згоріла. Я завжди боюся, що згорить мій дім. І сьогодні я знаю чому. Квартира, в якій я жив у віці з трьох до десяти років, містилася під квартирою капітана пожежників. Дуже часто пожежа починалася просто посеред ночі, і пожежники під звуки сирен приїздили по свого капітана. Я прокидався і чув стукіт чобіт на сходах. Наступного дня його дружина розповідала моїй матері всі подробиці трагедії… тож ви розумієте, що моє дитинство було одержиме страхом вогню.

Ж.-Ф. де Т.: Я би хотів таки повернутися до долі ваших терпляче зібраних колекцій…

Ж.-К.К.: Думаю, дружина й діти продадуть мою колекцію повністю чи частково — аби заплатити податок на спадок. Ця думка мене не засмучує, навпаки: коли старовинні книжки повертаються на ринок, вони розпорошуються по всіх усюдах і ощасливлюють людей, підтримують пристрасть бібліофілів. Ви точно пам’ятаєте про полковника Сіклса, багатого американського колекціонера, який зібрав найбільш визначну колекцію французької літератури XIX і XX століть, яку тільки собі можна було уявити. Він за життя продав усю колекцію на аукціоні Друо. Я зустрів його після цього продажу. Він не шкодував. І навіть пишався тим, що на два тижні розпалив пристрасть сотні справжніх шанувальників.

У.Е.: Тема моєї колекції така особлива, що я навіть не знаю, чи могла би вона когось направду зацікавити. Я би не хотів, щоб мої книжки опинилися в руках якого-небудь окультиста, котрий, звісно, до них прикипить, але з інших причин. Можливо, мою колекцію купить якийсь китаєць? Я отримав примірник журналу «Semiotica», який видають у США і який присвячений семіотиці в Китаї. Там мої твори цитують більше, ніж спеціалізовані видання. Можливо, колись моя колекція зацікавить китайських дослідників, які захочуть зрозуміти всі безумства Заходу.

Післямова

Що буде з бібліотеками після нашої смерті? Жорстоке запитання. Модератор розмови знову і знову наполегливо його ставить. Думка веде його співрозмовників різними напрямками. Але все ж таки, що буде після кінця, яке життя книжок після нашої смерті? У відповідях і