Діагноз: рак думки, або Про лібералізм і об'єктивність російських науковців [Сергій Грабовський] (fb2) читать постранично, страница - 7

і навіть трагічніша.

Віктор Поліщук, як сповіщали деякі ЗМІ, помер 2008 року від раку мозку, від злоякісної пухлини. У такому разі цілком логічним виглядатиме припущення, що його шалена злоба на все українське, помножена на абсолютно безглузді фальсифікації елементарних фактів, — усе це наслідки важкої хвороби. Іншими словами, свої тексти писав не стільки він сам, скільки його недуга, яка зрештою позбавила людину похилого вже віку здатності зв’язно мислити і писати. Важко сказати, з якого часу від імені Віктора Поліщука говорила його хвороба (помножена, звичайно, на дуже специфічні переконання), проте, ймовірно, тривалий час. Рак мозку — справа серйозна.

Але ще серйозніша і небезпечніша інша хвороба — рак думки.

Те, що на цю хворобу традиційно слабують ідеологи так званих “лівих” партій України — не новина (саме ідеологи, бо партійні вожді дуже вправно і продумано прилаштувалися за умов державно-олігархічного капіталізму). А от коли на цю хворобу починають хворіти російські ліберали, тим паче — знані науковці, то це вже дуже сумно. І небезпечно — не стільки для України, скільки для самої Росії, для її нетоталітарної й неавторитарної перспективи.

Хоча, можливо, все пояснюється значно простіше? Мій колега кілька років тому, коли ще не була надрукована книга “Нет блага на войне”, а стаття про український націоналізм щойно з’явилася на персональному сайті Марка Солоніна (де є чимало надзвичайно цікавих і ґрунтовних текстів), дискутував на форумі цього сайту з російським істориком, і, врешті-решт, висунув не дуже приємну для свого непробивного опонента гіпотезу: влада дозволила низці російських дослідників писати й друкувати дуже гострі речі про сталінський період в обмін на шалене “мочилово” стосовно українського визвольного руху.

Дуже хотілося б, щоб ця гіпотеза виявилася неправильною.

Звичайно, український націоналізм — явище дуже складне. Як і будь-який національно-визвольний рух, що змушений вдаватися до збройної боротьби проти колонізаторів й окупантів. З діяльністю його структур пов’язані і звитяги, і злочини. Однак вести тверезу й об’єктивну розмову про нього варто зовсім з інших методологічних і світоглядних позицій, аніж ті, на які стає Марк Солонін, щойно мова заходить про Україну.

Література

1. Костельник Г. Биография [Електронний ресурс] / Г. Костельник. — Режим доступу: http://www.people.su/57428_3

2. Грабовський С. Київ часів Бабиного Яру: життя поза життям [Електронний ресурс] / С. Грабовський. — Режим доступу: http://www.pravda.com. ua/news_print/2006/9/26/48031.htm

3. Поліщук В. Український інтегральний націоналізм як різновид фашизму, http://www.poliszczuk.narod.ru/fashizm.htm

4. Поліщук В. Ще одна глорифікація Бандери [Електронний ресурс] / В. Поліщук. — Режим доступу: http://2000.net.ua/2000/svoboda-slova/12989

5. Солонин М. “Нет блага на войне” / М. Солонин. — Москва: Яуза-пресс, 2010. — 288 с.

¹

Я свідомо не перекладаю цитати із книги М. Солоніна: тут кожен нюанс грає свою роль. - Авт.

--">

Пожертвовать