Діагноз: рак думки, або Про лібералізм і об'єктивність російських науковців [Сергій Грабовський] (fb2) читать постранично, страница - 3

- Діагноз: рак думки, або Про лібералізм і об'єктивність російських науковців 59 Кб скачать: (fb2) - (исправленную)  читать: (полностью) - (постранично) - Сергій Грабовський

 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

во время т. н. “пацификации” (“замирения”) 1930 года (правда, по версии польских историков, «пацификация» была вызвана волной массовых поджогов польских крестьянских хозяйств). Вершиной «достижений» боевиков ОУН стало убийство 15 июня 1934 г. министра внутренних дел Перацкого»” [5, с. 119-120], — майже у памфлетному стилі пише Солонін.

Агов, а де тут факти, які виходять за межі памфлета? Скажімо, що 1918 року в Західній Україні налічувалося 3600 українських шкіл. За польського режиму в середині 1930-х їхня кількість зменшилася до 461, з яких 41 була приватною. Чи не пояснює це причини побиття тих учителів, які були носіями колонізаторської політики Варшави? А розірвані польські прапори — чи не тому їх дерли на клапті, що умовою, з якою Ліґа Націй 1923 року передала Польщі Галичину, було надання краєві широкої територіально-політичної автономії — умовою, яку офіційна Варшава не виконала? Ну, а сама пацифікація не може знайти пояснення без розгляду більш загального явища — так званої “санації”, запровадженої в Польщі авторитарним режимом Юзефа Пілсудського.

Річ у тому, що влітку 1930 року загальнополітична ситуація в Польщі загострилася до краю. Проти авторитарного режиму консолідувалася цілком леґальна опозиція в особі лівих і центристських польських партій. Ці партії готували активні дії проти чинної влади. Створена за рік перед цим ОУН вирішила скористатися кризою і розгорнула численні саботажні акції: підпали, напади на державні установи у Східній Галичині, які мали продемонструвати силу українського національного руху. Наприкінці серпня польське керівництво ухвалило рішення завдати удару і польській опозиції, й українському національному рухові: розпустити парламент і заарештувати найактивніших діячів опозиції, призначити вибори на кінець листопада того самого року, але вже без участі провідних діячів як польської, так і української опозиції. А разом із тим — провести акцію “із пошуку та роззброєння українських терористів, котрі діяли в українському середовищі, в селах”.

Загалом до кінця жовтня 1930 року було заарештовано понад п’ять тисяч діячів польського опозиційного руху і понад 130 провідних діячів українського національного руху. Загинуло 7 членів ОУН, які зі зброєю в руках захищалися від польської поліції. Українське представництво в Сеймі, обране в листопаді 1930 року, значно скоротилося, проте все одно виявилося непоступливим у взаєминах із владою. Було подано (до речі, за підтримки польських опозиційних сил) декілька протестаційних заяв до Ліґи Націй. Цю справу аж до 1932 року розглядали на Комітеті трьох, створеного спеціально для розгляду взаємин між національностями у європейських країнах. Урешті-решт Комітет трьох ухвалив рішення, в якому засудив дії польської влади, водночас піддавши критиці й діяльність українських націоналістів, які застосовували нелеґальні методи боротьби з леґальною польською владою. Тож виходить, що рівнозначні інвективи Марк Солонін мав би спрямувати й на адресу влади тодішньої Польщі, яка провадила репресії в державі незалежно від дії ОУН, хіба що на території Галичини ці репресії набули специфічних форм. Але, але, але...

Та й із Перацьким не все так просто: цей політик був одним зі “стовпів” авторитарного санаційного режиму, спрямованого передусім на придушення власне польської опозиції; після проведення пацифікації у Галичині він керував погромами всього українського на Лемківщині, Волині та Поліссі у 1931-1932 роках. Його вбивство мало надзвичайно широкий резонанс і, крім репресій проти ОУН, спонукало офіційну Варшаву через рік піти на нормалізацію відносин з поміркованим крилом українського руху, з націонал-демократами.



Квіточки і ягідки “ідеологічного фронту”

А тепер — увага! Велика, але дуже красномовна цитата, яка характеризує стиль російського дослідника, коли він пише про українське питання:

“В августе 1939 г., когда возник вопрос о том, что немцы, разгромив Польшу, может быть, разрешат ОУНовцам создать на ее обломках какую-то «мини-Украину», Мельник и Сцыборский экстренно составили текст Конституции будущей державы. Начиналась она так: «Украина является суверенной, авторитарной, тоталитарной, профессионально-сословной державой». Во главе «суверенной тоталитарной» Украины должен был стоять назначаемый пожизненно Вождь Нации, имеющий право созывать и распускать правительство и парламент, причем в своих действиях Вождь несет ответственность только «перед Богом, историей и собственной совестью».

Есть такая хорошая поговорка: «Если птица ходит, как утка, плавает, как утка, и крякает, как утка, то это — утка». Как же должна называться организация, которая пропагандирует культ силы, открыто воспевает агрессию, экспансию, межнациональную вражду и войну?.. Обещает установить диктатуру несменяемого «вождя» и провести тотальные этнические чистки? Не существует ли некий общеизвестный термин, которым принято обозначать подобные организации и движения? Молчат --">