Мертвий сніг [Кларк Ховард] (fb2) читать постранично, страница - 3

Два-один-один з Ліми приземлився, на борту 351 особа. – Повісивши трубку, він повернувся до Лью і пояснив: – Це для того, щоб митна служба виставила достатню кількість агентів для перевірки.

Коли велетенський реактивний літак підкотив до галереї й завмер, одразу ж прочинився носовий люк і старший бортпровідник простягнув Генрі планшетку з двома виписками з бортового журналу.

– Одна з них – для служби експлуатації, ось вона, – показав він Лью, коли разом опускалися пандусом до пасажирського виходу. – Бачите, тут сказано, що допоміжний двигун постукує і трохи димів під час зльоту з міжнародного аеропорту Чавес у Лімі. Взагалі лімський аеропорт розташований на висоті всього 32 метри на рівнем моря, тож у двигун, можливо, потрапила зайва волога. Так звичайно й буває з Товстим Альбертом. Однак про всяк випадок цей двигун ретельно перевірять.

– Тепер друга виписка, – вів далі Дойл. – Вона стосується пасажирських приміщень. Ось на що належить звернути увагу моїм командам внутрішнього обслуговування. Крісла 12-В та 31-Е не відкидаються. Чотири столики для підносів погано закріплено. В одному туалеті не діє зливник. На три крісла розлито напої – чохли необхідно замінити. Погано працюють два затискачі для головних телефонів. Перегоріли чотири стельові лампочки. Вийшов з ладу один кондиціонер. І так далі, і таке інше. 747-й – мов новонароджена дитина: вимагає постійної турботи та уваги.

Вони підійшли до хвоста літака, проминувши його черево, звідки шестеро вантажників уже витягали контейнери з вантажем. До хвостових дверцят підкотився і був закріплений трап. Туди ж під’їхали автофургони з двадцятьма двома прибиральниками та їхнім інвентарем. Генрі глянув на годинник.

– Як звикле, – мовив він, – на вихід пасажирів іде 12 хвилин. Вони от-от повинні вже усі вийти. Ходімо.

Лью пішов слідом за ним трапом і далі – до хвостового відсіку довгого пасажирського салону. Далеко попереду вони побачили, як кілька останніх пасажирів наближаються до виходу.

– Тільки-но останній з них вийде, мої команди внутрішнього обслуговування зайдуть і почнуть усе впорядковувати, – сказав Генрі. – Можете мені не повірити, але після кожного рейсу 747-го ми вивантажуємо, в середньому, дві тонни сміття. Опріч того, кожний столик для підносів має бути ретельно протерто, кожний чохол підголовника замінено, на кожну подушку натягнуто чисті наволочки, кожний плед складено і перестелено, кожну кишеню за бильцями сидінь спорожнено, кожну попільничку очищено, а весь літак вичищено паровими пилососами.

– Нічого собі робота, – промовив Лью, на якого це явно справило враження.

– Доводиться її виконувати, – сказав Дойл. – Так що саме ви маєте намір робити?

– Дозвольте-но мені взяти одну з ваших планшеток, і я просто постежу, – відказав Лью.

Генрі відірвав верхній аркушик від однієї з планшеток і вручив її агентові. Відтак просунув голову крізь хвостові дверцята назовні, де на нього чекали прибиральники, щоб зайти.

– О’кей, командо, на штурм!

Команда поспішила на борт й узялася за систематичну працю. Все робилося швидко й ефективно, без єдиного зайвого жесту і з такою зіграною хореографією рухів, що жоден із робітників ніколи не опинявся на шляху іншого. Поки вони працювали, Лью Марш повільно і намагаючись нікому не ставати на перешкоді ходив узад-уперед двома довгими проходами між рядами крісел, удаючи, що придивляється і час од часу щось записує, а насправді прагнучи своїм натренованим оком не пропустити жодної підозрілої дії.

Як це не було смішно, першу підозрілу дію вчинив сам Генрі Дойл. Краєм ока Лью помітив, як його «наставник» підійшов до передньої стінки салону, став на сидіння і відкрив якусь шафку майже над головою. Лью похмуро спостерігав, як той засунув руку всередину і нібито намагався щось вийняти.

Лью підійшов до нього:

– Містере Дойл, що це ви робите?

Генрі позирнув на нього згори вниз.

– Та от шукаю мій пакет з героїном, – промовив він, удаючи цнотливість, після чого Лью почув клацання якогось затвора, а далі м’яке дзижчання. – Перемотую плівку кінофільму, – сказав Генрі, криво всміхаючись.

– Так, так звичайно.

Дещо зніяковівши, Лью поновив ходіння поміж рядами крісел.

Не виявивши нічого підозрілого в роботі внутрішньої команди, Лью перейшов до інших служб. У четвер він зосередив увагу на вантажниках: був поруч них, починаючи з того моменту, коли контейнери з багажем опускалися з черева літака прямо на ешелон плоскодонних візків, схожий на гусеницю, який перевозив їх асфальтом безпосередньо у багажне відділення аеропорту. Воно містилося внизу транспортерної стрічки, якою багаж переїжджав угору, до залу видачі, де пасажири вихоплювали свої валізи з каруселі, що робила оберт за обертом.

У багажному відділенні Лью з планшеткою в руках спостерігав, роблячи нотатки, як шестеро вантажників з команди Дойла відкривають кожен контейнер і швидкими, вивіреними рухами ставлять валізи на транспортерну