Москва Ординська. Книга 1 [Володимир Броніславович Білінський] (fb2) читать постранично, страница - 2

князівству.

Московити — етнос фінського походження з великим додатком пізнішої татарської (тюркської) крові. Бо після завоювання тих земель військом хана Батия у 1237-1238 роках разом із новими власниками землі — його братами Беркечаром, Чилаукуном, Мухаммедом і Чимпаєм — на терени сучасної центральної частини Московії переселилися тюркські роди: каракиреї, ширини, аргини, барини, дулати, конгирати, мангити, жал аїри, татари та інші.

Перша частина другого тому книги має назву: «Моксель: меря — мордва — московити». Вона спростовує московський міф про слов’янське походження «великоросів». Про те свідчать давні історики, топо- і гідроніміка Ростовсько-Суздальської та Рязанської земель, археологія і антропологія.

Якщо один із кращих археологів Російської імперії граф Олексій Сергійович Уваров за завданням уряду імперії упродовж 1851—1854 років розкопав на теренах «колиски московської землі» 7729 круглих курганів VIII—XVI століть та не знайшов жодного слов’янського поховання, то про яке слов’янське походження московитів можна говорити?

Засновник російської антропології, московський професор Анатолій Петрович Богданов, дослідивши сотні мерянських останків Московської губернії і не виявивши жодного слов’янського, завдав остаточного, нищівного удару по російському слов’янському походженню. Ці та подібні праці науковців сьогодні в Російській державі повністю замовчуються. Як замовчується і приховується абсолютно все, що заперечує московський офіціоз.

Друга частина другого тому присвячена головному міфу імперії — про належність так званих Ростовсько-Суздальської та Рязанської земель упродовж IX—XII століть (882-1137 роки) Великому Київському князівству. Достовірні аналітичні дані спростовують і це твердження московитів.

А про посилання російських істориків на свої літописи дуже влучно сказав сучасний російський науковець А- В. Пушкарьов у праці «XV век. Ханы и катаклизмы»:

«Основатель советского источниковедения и археографии доктор исторических наук, профессор С. Н. Валк прямо пишет, что русских актов XIV века и ранее не существует. Самые ранние — это подделки второй половины XV века. Акты с датой XV века на самом деле подделки XVI века.

Выше я упоминал, наверное, чудом сохранившийся подлинный документ самого конца XV века, подписанный дьяком уйгурскими буквами. И это не дипломатический документ одной страны к другой. Это внутренний, гражданский документ (Московії.—В.Б.). В стране использовалась уйгурица, так же как в Золотой Орде и у тимуридов. Было бы наивно полагать, что если все правовые документы подделка, то все “Летописи” подлинны. Естественно, массовая подделка затронула все сферы. И летописную тоже».

Отак потужно перебріхувалася вся московська історіографія (і не тільки вона) впродовж XV—XVI століть.

А далі пішло фальшування XVII—XVIII століть, вчинене династією Романових. Про це розповідає перша частина третього тому книги «Країна Моксель, або Московія». Цим фальшуванням займалися найкращі уми Російської імперії разом із її володарями. А імператриця Катерина II своїм указом навіть створила державну «Комиссию для составления записок о древней истории, преимущественно России, под начальством и наблюдением графа А. П. Шувалова». І повністю засекретила діяльність тієї «Комиссии», що працювала з 1783 до 1796 року.

Звичайно, фальсифікація російської історичної науки відбувалася і в подальші часи, особливо у радянські. Та не станемо повторно про те розповідати.

У другій частині третього тому книги дуже коротко викладено, що ж приховували московити у своїй історії після 1238 року.

Матеріал подавався надзвичайно виважено, аби не відштовхувати читачів від суцільної московської брехні. Признаюся, вже у ті дні у мене його назбиралося достатньо задля найрішучіших висновків щодо московського буття тих часів. Та я стримувався. Хоча емоції так і просились на сторінки книги.

З цього приводу багато людей робили мені зауваження, цілком справедливі. Але я писав для чесних людей і сам усе життя намагався бути таким.

Завершивши роботу над книгою у 2006 році, вирішив присвятити останні роки свого життя праці над українською темою. Давно мріяв написати спогади про Караганду та історичний роман «Споконвічний плин». Працюючи над ним, я отримував велике душевне задоволення.

Та постійно телефонували небайдужі українці, яких, мабуть, зачепила моя тритомна праця. Телефонували з усього світу: України, Польщі, Німеччини, Канади, США. Але найбільш мене вразив дзвінок від жіночки, вже поважного віку, з далекої Австралії.

Вона заявила:

— Шановний пане Володимире, ми читали Вашу книгу гуртом. Нам вона сподобалась. Але Ви своєю книгою зруйнували підвалини нашого світосприйняття. Тож, будьте ласкаві, напишіть, якою ж була історія Московії насправді.

Я, звичайно, відмовлявся братися за цю працю. Та, врешті- решт, зрозумів, що ніде від неї мені не дітись. Отож, сів за стіл і почав працювати. Тим паче, що матеріалу було достатньо і він весь