Порожня труна [Марсель Аллен] (fb2) читать постранично, страница - 3

енергійно; дбаючи про всіх пацієнтів, вона не лінувалася навідувати їх серед ночі, коли виникала така потреба. Вона була довірена особа професора і не зловживала цією честю. Під її орудою працювало близько сорока медсестер; серед них і черниць, що їх приставляли до хворих, коли вони цього бажали.

Клініка була дуже дорога, кожна операція коштувала не менше дванадцяти тисяч франків, включаючи перебування в ній до і після операції. Але, мабуть, такі ціни не здавалися надмірними, тому що в операційний сезон, бо ж існує й такий, як і театральний, було дуже важко влаштуватися у клініку доктора Поля Дропа, де місце завжди замовлялося заздалегідь.

Однак, незважаючи на це, з комерційного погляду цей заклад не дуже процвітав. Коли клініка коштувала дорого для пацієнтів, то не дешевше вона обходилася для тих, хто нею завідував.

Треба було безперервно вдосконалювати обладнання, персоналу доводилося платити дедалі більше, реклама коштувала шалені гроші, і якщо подеколи професора Поля Дропа бачили заклопотаним і стривоженим, то причиною і тривоги був не лише стан здоров'я пацієнтів, а й фінансовий стан клініки.

Організовуючи свою клініку, професор Дроп уклав угоду з одним підприємцем; за цією угодою той зобов'язався покрити видатки на її обладнання. Сам професор узяв на себе обов'язки, так би мовити, технічного директора. Але підприємець розорився: підряди на утримання клініки, які він уклав з багатьма підприємствами, довели його до банкрутства.

Справами клініки зайнялося акціонерне товариство, що його пощастило створити з великими труднощами і яке, ледь ставши на ноги, погрожувало розпастися; його акції, запропоновані маклерами на біржі, розходилися дуже і повільно. Протягом цього непевного періоду Поль Дроп був змушений мало-помалу перебирати на себе функції постачальника й одночасно займатися лікарською практикою. Йому доводилося робити численні борги, і він постійно сушив собі голову, як би позбутися цих клопотів і зайнятися лише своєю справою та пацієнтами. Думав він над цим давно, та нічого не міг придумати, і це його дуже гнітило.

День минув без особливих подій — у клініці все йшло, як завжди; потім, настала ніч, яка накинула завісу мороку, суму й таємничості на великий і парк з його старими деревами, з яких вже опало листя, на корпуси, де відпочивали хворі.

Мадемуазель Данієль пішла спати аж опівночі. З восьмої години вечора її роль медсестри скінчилася і вона взялася до обов'язків економки. Помінявши білий халат на чорний фартух, вона протягом чотирьох годин виводила цифри, перевіряла накладні, рахунки, записи, заповнювала книгу видатків і прибутків, потім, поморщившись, вирішила піднятися до своєї кімнати й поспати, звелівши перед тим старій Фелісіте, яка чергувала цієї ночі.

— Будіть мене лише тоді, коли це буде необхідно.

Тим часом у палаті номер 28 молоденька медсестра Жермен усе ще сиділа біля своєї підопічної. Лікування, що його призначив професор, дало лише незначний ефект, і старенька перуанка помалу опритомніла й від цього страждала ще дужче.

Вже кілька годин бідолашна задихалася й хрипіла, хоч і не дуже гучно, бо була надто ослаблена після операції, виснажена гарячкою і призначеною їй дієтою. Молода медсестра щиро співчувала страждальниці, якій не могло принести ніякого полегшення її величезне багатство, мільйони, що ними, як вважали, вона володіє.

Пані Конча Коралес тремтячими губами щось шепотіла незрозумілою для медсестри мовою, часом вставляючи французькі слова. Старенька безперервно благала:

— Пити, пити…

Потім, як і всі хворі після операції, вона просила, щоб їй дали заспокійливе. Здавалося, вона аж надто перебільшувала свої страждання, аби домогтися, щоб її бажання задовольнили. Та молоденька медсестра не наважувалася давати ліки, які вимагала хвора, вона знала, що діють вони сильно і застосовувати їх небезпечно.

І безперервні стогони хворої лунали дедалі гучніше в нічній тиші.

Палату, наповнену нудотним запахом хлороформу і компресів, освітлювала лиш одна електрична лампочка в нічнику. Медсестра, не ремствуючи, і слухала, як годинник відбиває час; близько півночі страждання хворої стали нестерпні. Жермен тихо обійшла ліжко пацієнтки, прочинила двері в коридор і покликала:

— Фелісіте!.. Фелісіте!..

Стара медсестра, що спала у кріслі, довго розбуркувалася, поки встала й підійшла до Жермен.

— Що таке?

— Хворій з палати номер 28 погано, дуже погано, мабуть, треба попередити мадемуазель Данієль.

Фелісіте невдоволено скривилася.

— Мадемуазель Данієль потрібно відпочити, вона веліла будити її тільки в крайньому випадку… Ваша хвора ж не помирає?

— Сподіваюся, що ні, але вона так страждає.

Фелісіте знизала плечима. Діло звичне: що ж тут поробиш?.. Така вже доля всіх прооперованих, треба перетерпіти ці муки, коли хочеш видужати! Однак вона перепитала:

— Увечері ви давали їй заспокійливе?

— Ні, не давала. Я чекаю кризи — так мені звеліли… Ви ж