Шуани, або Бретань 1799 року. Батько Горіо [Оноре де Бальзак] (fb2) читать постранично, страница - 2

Віллергле, лорд Р’Оон або Орас де Сент-Обен. Ці романи певною мірою були даниною моді (протягом півріччя у 1821 році з’явилось понад 150 готичних романів), проте вони свідчили, що молодий письменник наполегливо шукає свого, ще ніким не пройденого шляху. Далекі від художньої досконалості, ці ранні твори засвідчили хист і ерудицію молодого автора. Готична тема поєднувалася в них з темами пригодницького, фантастичного, історичного й реалістичного романів.

Письменник сподівався, що готичні романи дадуть йому необхідні для дальшої роботи кошти, та цим сподіванням не судилося справдитись.

Зазнавши поразки в жанрі «бульварної літератури», Бальзак звернувся до жанру історичного роману, що після появи творів Вальтера Скотта і Фенімора Купера набував у Франції дедалі більшої популярності. Через усе життя проніс Бальзак своє захоплення цими двома письменниками, особливо «шотландським чарівником», що, безперечно, якоюсь мірою вплинуло на формування його творчої манери. Зокрема, Бальзак частково сприйняв від Вальтера Скотта інтерес до найдрібніших деталей побуту людей, до так званого «місцевого колориту», що створюють неповторну атмосферу епохи.

Пристрасні пошуки нового методу, нової системи, за допомогою яких можна було б здійснити широкі задуми, що вже зароджувалися, хоч і невиразно, в ньому, перетворились для Бальзака на справжню трагедію — трагедію художника, ідеї якого випереджали можливості їхнього здійснення і який болісно прагнув звершити те, чого нікому ще не щастило звершити. Він відчував свої приховані можливості, але вони не могли матеріалізуватись у вигляді досконалих творів — бракувало письменницького досвіду.

Нарешті Бальзак почав працювати над твором про один з епізодів контрреволюційних воєн, що точилися наприкінці французької буржуазної революції 1789–1794 років і на початку наполеонівської епохи, — про повстання підбурюваних роялістами і реакційним духівництвом темних і забобонних селян Бретані (їх називали «шуанами»). Письменник вивчив численні історичні матеріали, особисто побував на місцях тодішніх подій. Внаслідок копіткої кількарічної роботи з’явився перший історико-реалістичний роман Бальзака, підписаний вже його власним ім’ям, — «Шуани, або Бретань 1799 року».

Пізніше роман увійшов до задуманої на початку 30-х років Бальзаком «Людської комедії», а в 1846 році автор вмістив його у перше повне видання цієї грандіозної епопеї. По суті, «Шуани» стали вступом до гігантської прозаїчної серії, надзвичайно важливим для її загального розуміння. Адже твір розповідав про період, коли закладались основи буржуазних порядків. Буржуазія прагнула втримати політичну владу, яку вона захопила завдяки революційним діям народних мас, захистити свої завоювання як від можливості відновлення монархії з її феодальними установами й порядками, так і від загрози з боку того ж таки народу, що завоював для неї цю владу. Їй потрібна була «сильна особа». Після термідоріанського перевороту і Директорії цією «сильною особою» став Бонапарт, який у 1799 році проголосив себе першим консулом Республіки, а через п’ять років — імператором. Використавши революційну енергію третього стану, Бонапарт спрямував її у вигідне для буржуазії русло і «… створив всередині Франції умови, при яких тільки й стали можливими розвиток вільної конкуренції, експлуатація парцельованої земельної власності, застосування звільнених від оков продуктивних сил нації»^[1].

В романі «Шуани» Бальзак звернувся до періоду, коли буржуазія тільки приступала до «мирного будівництва свого суспільства». Зображене в творі недавнє минуле було тісно пов’язане з сучасністю самого Бальзака. Змальовану в «Шуанах» приреченість спроб феодальної реакції подолати сили буржуазної демократії письменник ототожнює із спробами поновити у кінці 20-х років знищені революцією дворянські привілеї і феодальні інститути.

Романтична історія кохання фанатично відданого королю маркіза де Монторана і шпигунки міністра поліції Фуше Марі де Верней — представників двох ворожих таборів, розвивається на широкому історичному тлі протиборства соціальних сил. Герої твору — активні учасники цієї боротьби — стають її жертвами: захоплені власними пристрастями, вони забувають про політичні переконання, що роз’єднують їх, про свою належність до різних станів, не помічають хитро підготовленої пастки і гинуть.

Відомо, що за своїми політичними симпатіями Бальзак був монархістом. Проте — і це можна побачити майже в усіх його творах — теоретичні декларації письменника розходилися з художньою практикою. Тому, милуючись представниками дворянства і навіть ідеалізуючи їх, письменник водночас показує і їхню неминучу загибель. Бальзак довів, що контрреволюція на чолі з аристократами-емігрантами спиралась на найтемпіші, найвідсталіші сили, боролася за відродження минулого, приреченого на загибель самою історією.

Образ маркіза де Монторана, або