Останнє літо [Костянтин Симонов] (fb2) читать постранично, страница - 231

лишилося до неї сто сорок кілометрів, якщо прямо.

— На півдні, відчувається, теж скоро почнемо, — мовив Захаров.

— Логіка підказує, що так. Визволення Росії закінчуємо. Далі Європа, — сказав Бойко і защепнув портфель на замки.

Хоч сам був українець і визволяв Білорусію, але сказав про все вкупі, як про Росію, все разом уклав у це одне поняття, як того часу робили й інші російські й неросійські люди, що воювали на всіх фронтах.

Слово «Європа», що його сказав Бойко одразу ж після слова «Росія», навіть якось вразило Захарова, прозвучало незвично. Казали «народи Європи», казали, «там, у Європі». Зовсім недавно це було ще надто далеко, щоб казати отак, як сказав зараз Бойко, — не все, що самі робимо, одразу доходить до власної свідомості! А насправді так воно й є: визволимо себе, почнемо визволяти від фашистів решту Європи. А як же ще? Якими іншими словами сказати про це?

— Чимраз частіше думаю про те, яким буде життя після війни, — мовив Захаров.

— А я поки що не думав, — сказав Бойко. — Немає коли.

— А я думаю, — повторив Захаров. — Коли ніде в цілому світі не стріляють, мабуть, незвично буде, здаватиметься, що настало вічне життя. Особливо в перші дні…

Москва — Гульріпш

1965–1970