Твори (оповідання, повісті) [Григір Михайлович Тютюнник] (fb2) читать постранично, страница - 3

суспільного обов’язку — ось що в очах митця було визначальним для

оцінки людини, її справжності, життєвої надійності. Цей загалом

лагідний, схильний до теплих ліричних кольорів письменник нерідко

ставав нещадним, це теж відомо. Яким вогнем сарказму й презирства

бурхало його слово, коли йшлося про антипода трудової людини, про

котрого-небудь із тих, хто, знехтувавши моральні норми колективу,

потоптавши і власну совість, і мудрість народного національного

звичаю, принатурився жити пустодухим, наскрізь егоїстичним

життям хапуги, рвача й нахлібника трудового соціалістичного

суспільства! Григір Тютюнник розумів, що література, звеличуючи

достойних, водночас має також розвінчувати негідних, скажімо, під

прицілом у неї має бути й ось такий досить поширений тип сучасного

7

пустомолота, крикуна-галасливця, що іноді протягом років живе лише

псевдодіяльністю, показною, нікому, крім нього самого, не потрібною

метушнею...

У своїй творчій праці Григір Тютюнник обрав жанр традиційний

для нашої літератури — оповідання, коротка повість. Цим вибором,

мені здається, теж ствердила себе вдача письменника: пін таки хотів

бути «традиційним», узяв за правило працювати неквапливо, до краю

вимогливо, не дозволяючи собі ніяких професійних полегкостей, як це

деколи можна спостерегти нині, коли проза часом стає водянистим

скорописом, коли й творчість, буває, уже перестає бути творчістю,

отим заняттям справді високим, покликанням святим, яке вимагав

всієї душі, явленої в горінні, в цілковитій правдивості й чистоті

помислів.

При читанні новел Григора Тютюнника, серед яких є справжні

художні перлини, згадаються не раз нам Василь Стефаник і

Олександр Купрін, Архип Тесленко і Лесь Мартович... А ще про нього

можна іноді почути: наш сьогочасний Косинка або наш український

Шукшин. І в цьому, гадаю, теж буде певна слушність. Одначе сама

творчість цього автора переконливо засвідчує також і те, що перед

нами не повторювач пройденого, а письменник цілком своєрідний, як

може бути своєрідним тільки справжній художник.

Увібравши в себе найкращі риси вітчизняної класики, реалізм

Григора Тютюнника водночас є реалізмом сучасним, в якому

безпомильно

вгадується

світовідчування

письменника

пової

соціалістичної доби, письменника-громадянина, для якого правдиве

відтворення народного життя є водночас ідейною гуманістичною

вірою в перетворюючу силу мистецтва, в його будівничу місію.

Правдивість

зображуваних

людських

характерів,

художня

майстерність у відтворенні їхніх вчинків, емоцій — це те, чим

найбільше приваблюють читача твори Григора Тютюнника, надаючи

його слову цінності тривалої, неперехідної. Той, кого він зображує,

правдивий

кожним

своїм

жестом,

психологічною

деталлю,

найкоротшою

реплікою,

поглядом,

виразом

обличчя.

Діалоги

Тютюнникових героїв вражають саме природністю, влучністю,

бездоганною достовірністю. І внутрішнє життя їхнє викликає нашу

довіру теж саме цими незрівнянними для художника якостями —

правдивістю й природністю розвитку думки, повною відповідністю

почуття тій чи іншій життєвій ситуації.

Живописець правди — в такий спосіб можна визначити і творчі

принципи письменника, і весь лад його душі, а відтак і його стиль,

позначений справді яскравою індивідуальністю.

Художній живопис Григора Тютюнника виникав на ґрунті

народного життя, звідси письменник черпав прикметні риси своїх

героїв, сюжети й багатство мови. Він увесь із життя. Якось не

8

уявляється мені Григір у ролі, скажімо, курортника або нудьгуючого

туриста на перетоптаних маршрутах, зате як легко уява малює його

десь у вибої у товаристві шахтарів, або на фермі серед жартливих

полтавських дівчат, чи в сільському клубі, де цей чубатий леґінь нічим

би й не виділився з-поміж смаглявих хлопців-механізаторів, своїх

земляків. Повертаючись після полтавського літа до Києва, був щораз

помітно збадьорений, привозив яке-небудь рідкісне, виловлене з