Кравцов [Олексій Коломієць] (fb2) читать постранично, страница - 3

засвітився. На комині пучок ще свіжих осінніх квітів. Входить Кравцов. Зупинився, скручує цигарку. Примощується на якійсь обгорілій колоді — і раптом його погляд упав на комин, на голубі олені. В нього перша думка — йому привиділось? Ні, справді. Підвівся. Неприпалена цигарка випала з рук, ступив кілька кроків до оленів, зупинився... Захитався, ніби вражений кулею. Шарпонув рукою груди, мов хотів вирвати з них розпач. Світло, як і його свідомість, погасло, а потім знову повільно засвічується. Стоїть Кравцов, заморожений горем. В освітлення вплітаються голубі кольори... Наче із-за комина виходить Оленка — вродлива дівчина, біляве волосся перехоплене стрічкою, плаття в квіточках, у руках велика, чимось схожа на неї, лялька. Погляд на Кравцові. Не відриває від нього здивованих, замилуваних очей. Все це він бачить у своїй уяві... І коли розмовляє з Оленкою, навіть не міняє пози, навіть не підводить голови. Стоїть нерухомо, наче боїться, щоб не зникло намальоване уявою.

К р а в ц о в. Здрастуй.

О л е н к а. (відступила крок, наче хоче запросити в хату). Добрий вечір.

К р а в ц о в. (відрекомендовується). Ординарець командира...

Пауза.

(Жест у бік ляльки). Як її звати?

О л е н к а. (підняла ляльку), Ілонка.

К р а в ц о в. А тебе?

О л е н к а. (вже опанувала себе). Сьогодні мене теж можна називати Ілонкою.

К р а в ц о в. А вчора як називалась?

О л е н к а. Роксолана.

К р а в ц о в. А завтра?

О л е н к а. Жанна. (Жест, наче в неї хотять забрати ляльку). Не займай!

К р а в ц о в. Дивачка! Й досі з ляльками грається.

О л е н к а. Цього року уже в інституті була б.

К р а в ц о в. У художньому? (Поглянув на розмальовані комини).

О л е н к а. Подобається?

К р а в ц о в. Трохи подобається, а трохи ні. Все ніби і схоже, і ніби не з цього світу.

О л е н к а. Все з мого світу.

Пауза.

(Схвильовано). Ти... поранений? Давай я тебе лікуватиму! Баба — командира, а я — тебе.

К р а в ц о в. Дрібниці. Я хоч і сьогодні в бій.

О л е н к а. Лоша!

К р а в ц о в. Що?!

О л е н к а. Я тебе називатиму лошам.

К р а в ц о в. Легше, громадяночко. А то попрошу звідси...

О л е н к а. Мене з моєї хати?

К р а в ц о в. Ви що, куркулі? Дві хати маєте?

О л е н к а. Це — мій палац! А то — хата!

К р а в ц о в. Палац... А живете де?

О л е н к а. День — у палаці, а день — у хаті.

К р а в ц о в. Прийдуть німці — і хату, і палац спалять.

Пауза.

О л е н к а. Не відступайте — не прийдуть!

К р а в ц о в. Про Кутузова чула? Отак і ми.

О л е н к а. Аж до Москви?!

К р а в ц о в. Військова таємниця.

О л е н к а. А ти герой! Поранений і не признався.

К р а в ц о в. У нашій частині всі герої.

О л е н к а. А як називається ваша частина?

К р а в ц о в. Енська.

О л е н к а. Назва якась дивна...

Пауза.

Давай вечеряти, Кравцов... А як тебе звати?

К р а в ц о в. А яке тобі ім'я подобається?

О л е н к а. Максим.

К р а в ц о в. Називай мене Максимом, я теж хочу мати кілька імен. А сьогодні, справді, мій день народження. Стукне дев'ятнадцять. Піде двадцятий... Летять роки!..

Пауза.

О л е н к а. Давай потанцюємо, Кравцов!

К р а в ц о в. Без музики?

О л е н к а. Згадаємо ту, що на випускному.

Звучить вальс.

(Наче з партнером, танцює одне коло, друге... Зникає за комином).

У цей час входить Аза в чоботях, френч туго перетягнутий ременем, на голові кубанка, з-під якої видніється закручена коса. В руках пістолет. Здається, вона не торкається землі, так тихо підійшла до Кравцова.

А з а. Руки!

Кравцов наче не чує.

Ну, бог з тобою, іди на той світ і так!.. Вбігає Тамара.

Т а м а р а. Зупинись! Наш!

А з а. (опускає пістолет). Запізнилася б на пару секунд — і був би мій... Тут німецькі пси бігають, думала — один із них.

Т а м а р а. Я тебе сподівалась за левадою зустріти.

А з а. Це той врятований? (Заходить так, щоб бачити обличчя Кравцова). Йому ще треба багато сала з'їсти, а тоді вже в загін. У нього сльози на очах від переляку. Не бійся, ми тебе в бій не пошлемо, будеш опеньки збирати.

Т а м а р а. Щось балакучою стала...

А з а. Довго мовчала. (Виймає папір, передає Тамарі). Дідові віддаси, а мені ще треба подихати свіжим повітрям у цих краях. (Виходить).

Т а м а р а. То наша розвідниця і контррозвідниця... Вона безстрашна, її ненависть до фашистів інколи перетворюється на таку лють!.. І ми її в такі хвилини боїмося. Відпочив?

Повертається Аза, кладе пучок польових квітів на комин.

А з а. Як твоє прізвище, ім'я,