Вход в систему

Что такое OpenID?

Последние комментарии

Последние публикации

Цар Соловей [Степан Васильович Руданський] (fb2) читать постранично, страница - 3

- Цар Соловей (а.с. Класика української літератури -201) 309 Кб скачать: (fb2) - (исправленную)  читать: (полностью) - (постранично) - Степан Васильович Руданський

 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

І роса упала.
Аж тоді наверх могили
З вином бочка стала.
І пішов царевич з нею
І, ідучи, впився.
І в палаці на порозі
П'яний повалився.

VI

Ще причепа не проспався,
Лежить на порозі,
А вже Канчук з його військом
Б'ється па дорозі.
Да воно пак і не страшно:
В него війська много,
Та усе народ добірний,
Іден у їдного.
Да й Канчука з його військом
Лихо не узяло!
Бо вже справного такого
В світі не бувало.
І два війська ізійшлося,
Як дві сильних тучі;
Як блискавка, замигтіли
Палаші блискучі.
І без жалю січе палаш,
Списа серце коле,
І валяться трупом люди
На криваве поле.
Що раз гірше Канчукове
Військо налягає.
Що раз слабше його силу
Друге відбиває,
І сонечко на полудень
Іще не ставало,
А причепи усе військо-
Покотом лежало.
Крик і галас у столиці:
Канчук у дорозі!
І цариця свого сина
Будить на порозі.
І причепа пробудився -
Нічого діяти!
Схватнв бочку перед себе,
Давай утікати.
Тілько бочка будь здорова,
Пропадай, столице!
Пропадайте ви, палаци,
Й ти, стара царице!
А тим часом під столицю
Канчук підступає
І гарматами залізні
Брами розбиває,
Розбиває і ламає
Срібную дорогу
Їв палаці добуває
Золоту підлогу.
І все військо нахапало
Срібла по кишені.
Осавули й отамани -
Злота повні жмені,
А царевич - діаманти.
І пішли з столиці...
Ще спасибі, що не вбили
Бідної цариці.

VII

Нічка тиха. Зорі світять.
В небі місяць грає.
Степ туманом обгорнувся
І сном засипає.
Не шумить сухий чорнобиль,
Коник не стрекоче,
Перепілка не співає,
І вуж не сикоче.
І дрімає степ широкий,
І кругом біліє,
Тілько свіжая могила
На степу чорніє.
І в могилі Соловей-цар
Сном опочиває;
Над могилою цариця
Тяженько ридає.
Вдруг по степу загуділо,
Затряслась могила.
І жахнулася цариця:
Північ наступила.
І дух царя Соловея
Став наверх могили,
Як діамант, його шати
Пишнії світили.
І на вінку несмертельнім
Квітки розпукали,
Виростали, розпукали,
Чоло обвивали.
І говорить: «Жінко люба,
Нічого тужити.
Кинь причепу і палаци,
В них тобі не жити.
Палац скоро завалиться,
І сліда не буде,
І столицю мою пишну
Занехають люди.
Бо причепа уже другу
Десь там закладає.
Заким тую, як старую,
Кине-занехає.
Не вертайся ти до него,
Жий собі на волі:
Не подбає син о тобі
При лихій недолі.
Жий на волі, на степові,
Дасть тобі бог доньку;
Та пригорне, приголубить
Твою головоньку.
І у дочки тої будуть
Золотії крила,
У тих крилах її буде
І воля, і сила.
І як ворог прилучиться -
Най тріпне крилами -
То посиплються, як порох,
Коні з козаками.
А з волосся буде мати
Отамана свого;
Нехай тілько не виходить
Замуж ні за кого».
Дух іздимів, і зірниця
Ще не засвітила,
Як цариця злотокрилу
Дочку породила.

VIII

Жиє собі на степові
Вбогая цариця.
Росте дочка злотокрила,
Як та чарівниця.
Росте вона щогодини,
Росте не літами.
Що загляне кругом себе,
То й питає мами.
Чи забринить коло неї
Пчілка або муха,
Чи зав'ється, защебече
Пташка-щебетуха.
«Скажи, мамо, що говорять,
Що вони щебечуть?
Чи то діти з вітром грають,
З ненькою лепечуть?