Вход в систему

Что такое OpenID?

Кобзар [Тарас Григорович Шевченко] (fb2) читать постранично, страница - 144

- Кобзар (а.с. Класика української літератури -2) 1.4 Мб скачать: (fb2) - (исправленную)  читать: (полностью) - (постранично) - Тарас Григорович Шевченко

 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

в не­волі дні і ночі,
І лік за­бу­ваю.
О, гос­по­ди, як то тяж­ко
Тії дні ми­на­ють.
А літа пли­вуть меж ни­ми,
Пливуть собі сти­ха,
Забирають за со­бою
І доб­ро і ли­хо!
Забирають, не вер­та­ють
Ніколи нічо­го!
І не бла­гай, бо про­па­де
Молитва за бо­гом.
Каламутними бо­ло­та­ми,
Між бур’яна­ми, за го­да­ми
Три го­да сум­но про­тек­ли.
Багато де­чо­го взя­ли
З моєї тем­ної ко­мо­ри
І в мо­ре ниш­ком од­нес­ли.
І ниш­ком про­ковт­ну­ло мо­ре
Моє не зла­то-се­реб­ро -
Мої літа, моє доб­ро,
Мої літа, мої пе­чалі,
Тії нез­римії скри­жалі
Незримим пи­сані пе­ром.
Нехай гніли­ми бо­ло­та­ми
Течуть собі між бур’яна­ми
Літа не­вольничі. А я!
Такая за­повідь моя!
Посижу трош­ки, по­гу­ляю,
На степ, на мо­ре по­див­люсь,
Згадаю де­що, заспіваю,
Тай знов ме­ре­жать за­хо­жусь
Дрібненько кни­жеч­ку. Ру­шаю.
Мі заспіва­ли, розійшлись,
Без сльоз і без роз­мо­ви.
Чи зійде­мо­ся ж зно­ву?
Чи заспіваємо ко­ли?
А оже, й те… Та де? Яки­ми?
І заспіваємо яку?
Не тут, і пев­не, не та­ки­ми!
І заспіваєм не та­ку!
І тут не­ве­се­ло співа­ли,
Бо й тут не­ве­се­ло бу­ло,
Та все-та­ки якось жи­лось,
Принаймні вкупі су­му­ва­ли,
Згадавши той ве­се­лий край,
І Дніпр той ду­жий, кру­то­го­рий,
І мо­ло­деє теє го­ре!
І мо­ло­дий той грішний рай!
[Січень-квітень 1850, Орен­бург]


DUBIA. (авторство не доведене)


Нудно мені, тяж­ко - що маю ро­би­ти?
Молитися бо­гу? Так дум­ка не та!
Не рад би єй-бо­гу, не рад би жу­ри­тись,
Та ли­хо спітка­ло, а я си­ро­та.
Нема ко­му в світі по­ра­доньки да­ти,
Нема з ким прок­ля­ту жур­бу поділить,
Ніхто не при­гор­не, як рідная ма­ти,
Ніхто не спи­тає: “Що в те­бе бо­лить?”
Зелена дібро­ва - та що мені з то­го,
Що во­на зе­ле­на в чу­жо­му краю!..
Цураються лю­ди ме­не, як чу­жо­го,
А чи привіта­ють - жа­лю зав­да­ють!
Вони п’ють, гу­ля­ють, у них до­ля дбає,
А в ме­не не­має - сміються мені:
“Чи ба­чиш, меж на­ми ле­да­що гу­ляє!”
Ледащо?..А за що!.. Що на чу­жині!
Гуляйте, глу­зуй­те - ва­ша до­ля ма­ти,
А мені меж ва­ми не­має де стать.
Я в сірій сви­тині, ви па­ни ба­гаті,
Не смійте­ся ж з ме­не, що я си­ро­та!
Прибуде го­ди­на, ко­ли не за­ги­ну -
Меж ва­ми, па­на­ми, не­до­ля моя, -
Полину, по­ба­чу свою Ук­раїну:
То ненька рідненька, то сест­ри сто­ять -
В сте­пу при до­розі - ви­сокі мо­ги­ли…
Отам моя до­ля, там світ бо­жий ми­лий!
[1837]


* * * (Не жу­рюсь я, а не спиться...)


Не жу­рюсь я, а не спиться

Часом до півночі,

Усе світять ті блис­кучі

Твої чорні очі.

Мов го­во­рять ти­хе­сенько:

“Хоч, не­бо­же, раю?

Він у ме­не тут, у серці”.

А сер­ця не­має,

Й не бу­ло йо­го ніко­ли,

Тільки шма­ток м’яса…

Нащо ж хо­ро­ше і пиш­но

Так ти розцвіла­ся?

Не жу­рюсь я, а не спиться

Часом і до світа,

Усе дум­ка по­би­ває,

Як би ж так про­жи­ти,

Щоб ніко­ли такі очі

Серця не вра­зи­ли.

[Квітень-вересень 1846]


* * * (Вип’єш пер­ву - стре­пе­неш­ся...)


Вип’єш пер­ву - стре­пе­неш­ся,

Вип’єш дру­гу - сха­ме­неш­ся,

Вип’єш тре­тю - в очах сяє,

Дума ду­му по­га­няє.

[Січень 1847]