цар?
— Та він чогось нині дуже задуманий, пішов на прогулянку. До вечора, може, й не повернеться. Якщо вам щось треба, скажіть, я зроблю.
— Дай нову роботу — мушу її зробити ще сьогодні.
І молода жінка, довго не розмірковуючи, вирвала кучеряву волосинку зі своєї пишної зачіски:
— Бачите цю волосинку? Треба її вирівняти. Мусить стати пряма, як стріла!
Гайгай засміявся. Взяв волосинку за два кінці й легенько натяг:
— Готова робота. Пряма волосинка.
— Ану лиш відпустіть її!
Відпустив нечистий, а волосинка ще більше скрутилася.
— Треба, щоб стала рівна!
Гайгай пробував усяко, але нічого не виходило. Коли добряче намучився, вдарив себе рукою по лобі й каже:
— Та я ж бачив, як ковалі залізо наперед нагріють, а тоді вирівнюють!
І всунув волосинку у вогонь. А та — звісна річ! — зашкварчала й лишила по собі кульку попелу.
— Такий ти силач?! — сміється з дідька жінка. — Тоненьку волосинку — і не зміг вирівняти. Забирайся з хати!
Гайгай, як побачив, що програв, вдарився об землю і розсипався на порох. І миттю воскресли ті сестри, що втопилися.
— Ну, ходи сюди, — покликала жінка чоловіка. — Третє завдання нас порятувало. І запам'ятай: прислів'я про жінок, що у них довге волосся, а розум короткий, неправильно вигадане.
І відтоді вони добре жили.
Біла Челядина
Був собі цар. Він мав три сина і три дочки.
Як цар умирав, наказав:
— Слухайте моєї волі, хлопці. Як хто буде дівчат сватати, то ви їх віддавайте.
Умер цар. Минув рік чи два. І от якось полягали брати і сестри спати. А надворі вітер віяв, і хтось стукав у вікно: «Вийди надвір». Ніхто не хотів надвір виходити — лише найменший брат вийшов. А то прийшов жених Вітер. Каже він:
— Дай за мене старшу сестру.
Найменший брат пішов до хати, взяв старшу сестру за руку вивів її і віддав Вітрові за жінку А як віддавав, зняв із її пальця собі на пам'ять перстень.
Опівночі світив місяць і гуділа надворі завірюха. І знов хтось постукав у вікно: «Вийди надвір». І знов ніхто не схотів виходити, лише найменший брат вийшов. А то прийшов жених Місяць. Каже він:
— Дай за мене середущу сестру.
Нічого робити — треба батькову волю виконувати. Пішов найменший брат до хати, взяв середущу сестру за руку, вивів її і віддав Місяцеві за жінку. А як віддавав, зняв собі на пам'ять перстень.
Настав ранок. І заходилося сонце гріти-припікати. Раптом почувся надворі голос: «Вийди надвір». Знову вийшов найменший брат.
А то прийшов жених Сонце та й каже:
— Дай за мене свою меншу сестру.
Пішов найменший брат до хати, взяв меншу сестру за руку, вивів її і віддав Сонцеві за жінку. І як віддавав, зняв собі на пам'ять перстень.
Повставали старші брати — сестер нема, нема кому їсти варити. Розсердилися старші на меншого і давай його колошматити — чого, мовляв, дівчат заміж повіддавав? Образився найменший брат та й вирішив покинути їх, податися у мандри світом.
Ось іде він, іде, аж дивиться — граються хлопці палицями.
— Дозвольте, і я з вами буду гратися, — каже царевич.
Став він із ними гратися. А тут саме по дорозі баба нагодилася — йшла собі та несла дзбанки з водою. Найменший брат кинув палицю і — трісь! — влучив у дзбанки. Ті розлетілися на друзки, а баба спересердя каже:
— Аби ти тоді оженився, синку, коли Білу Челядину знайдеш!
Нічого робити — мусив наймолодший брат податися на пошуки Білої Челядини. Кого не зустріне, в усіх питає:
— Де знайти Білу Челядину?
Ніхто не знав. Аж якось трапився царевичу старий дідок, та й каже:
— Є в цім краю вербова долина. У ту долину Біла Челядина приходить щодня, щоб поспати опівдні. А коло неї рушниця, хорт і сокіл.
Знайшов царевич ту долину. Біла Челядина собі спала, а хлопець тим часом тихенько забрав рушницю, хорта й сокола. А тоді збудив дівчину:
— Уставай! — каже.
Біла Челядина встала, побачила, що нема рушниці, хорта й сокола, подивилася на царевича і сказала:
— Ти переміг. Я буду твоя жона.
І така була вона гарна, що у світі кращої не знайдеш!
Узяв царевич її за жінку. Кожного місяця Біла Челядина носила кудись по чотири калачі. І як ішла, то все казала чоловікові: «Щоб ти не дивився до того хліва, що золотою колодкою замкнений».
Але царевичу страх як цікаво було, що ж у тому хліві. Узяв він якось та й відімкнув. А в тім хліві був страшний змій, закований дванадцятьма обручами. Подивився змій хижим оком і каже наймолодшому братові:
— Паничу-царевичу, дай мені штоф вина і три хліби.
Дав йому царевич штоф вина і три хліби. Як випив змій вино і з'їв три хліби, повернулася до нього чверть сили, й лопнули три обручі.
— Паничу-царевичу, дай мені штоф вина і чотири хліби.
Дав йому царевич штоф вина і чотири хліби. Як випив змій ще штоф вина і з'їв чотири хліби, повернулася ще чверть сили і лопнуло п'ять обручів.
— Дай мені ще штоф і три хліби.
Последние комментарии
1 день 3 часов назад
1 день 5 часов назад
1 день 20 часов назад
1 день 20 часов назад
2 дней 1 час назад
2 дней 5 часов назад