зіщулювалося, скручувалося калачиком, мов переляканий їжачок.
А попереду показалося те саме передгір’я, з вершини якого я любив дивитися вниз і відчувати… відчувати саме те, що відчував я зараз: дивну легкість і своє єднання з блакитною тканиною небес, свою віднині й навіки нерозривність із цим повітряним світом, просякнутим сонячними променями й місячним сяйвом, зоряним пилом і ворсинками пташиного пір’я.
Вершина передгір’я наближалося, і я впізнавав укриті мохом камені, як раніше впізнавав людей.
Я опустився на самому краю вершини обличчям до похиленого у скорботній позі каменя.
І прочитав написане на ньому, дивуючись із того, що арабська в’язь перестала бути мені незрозумілою:
«Аль-Шамарі Мохамед помер 1411[1] року. Ніхто не може померти інакше, як з дозволу Аллаха, згідно Книги, яка визначає термін життя кожного. І немає переможця крім Аллаха».
Примітки
1
1411 р. — 1990 р. за мусульманським літочисленням.
(обратно)
Последние комментарии
49 минут 59 секунд назад
51 минут 6 секунд назад
1 час 8 минут назад
1 час 12 минут назад
1 час 13 минут назад
1 час 16 минут назад