Малиновий Клин. Нариси з історії українців Кубані [Дмитро Білий] (fb2) читать постранично, страница - 45

заслужили, оберігаючи кордони Російської імперії, проливаючи кров в усіх війнах, які вели Росія і Радянський Союз, віддаючи останні сили, щоб нагодувати своєю тяжкою працею країну?!

І все ж чи вдалося зламати народну душу Кубані? Кубанці стали дивовижним прикладом незнищенності національного духу. Українська мова в усій своїй самобутності живе на Кубані. Вона зберігається в середовищі людей похилого віку, багато з яких закінчували українські школи, передається наступним поколінням. Історична пам'ять дбайливо зберігається у розповідях живих свідків минулого, у численних легендах і переказах про Байду, Морозенка, Хмельницького, Миколу Рябовола, криваве поле під Берестечком, переселення запорожців в Чорноморію, Кавказьку війну, Голодомор і терор 33-го року. Українська культура живе в колядках і щедрівках, жниварських і чумацьких піснях, в зростаючій зацікавленості до своїх національних витоків. І недаремно в збірнику кубанських народних пісень, який випустив у 1966 р. відомий кубанський краєзнавець Іван Варрава, був і своєрідний кубанський варіант українського національного гімну "Ще не вмерла Україна". Ні, вона на Кубані не вмерла!

І тепер зрозуміло, чому саме, як тільки почав слабнути прес тоталітарної імперської влади, наприкінці 80-х років на Кубані почали з'являтися перші паростки національного відродження. Цей рух ішов у двох напрямках, які, щоправда, часто тісно перепліталися, — козацькому і власне національному.

Цікаво, що козацький рух широко охопив не тільки корінне населення, а й велику частину переселенців. У жовтні 1990 р. в Краснодарі відбувся Перший Установчий з'їзд козацьких осередків, який утворив загальнокозацьке об'єднання — Раду. Нині козацький рух на Кубані переживає важкий етап свого становлення: занадто багато традицій загублено, занадто великі втрати понесло козацтво за ці роки; доки не вироблено твердих орієнтирів, різні сили бажали б втягнути його у братовбивче зіткнення. Але, можна сподіватись, що кубанські козаки, повертаючись до своєї історії, духовної спадщини, обов'язково відродять живе джерело своєї національної культури.

Одночасно з появою перших козацьких громад, її іноді й на їхньому грунті почали з'являтися осередки, які ставлять собі за мету безпосередньо відродити і зберегти українську національну культуру. Серед них — і Товариство Української культури Кубані (офіційно зареєстроване в грудні 1991 р. в Краснодарі. Керівник Микола Терновський), і "Чорноморська Січ" (голова Олег Голуб), і товариство "Просвіта" в станиці Старомінській (голова Р.Кухта), українські культурні товариства в Сочі, Новоросійську, Гарячому Ключі.

Силами цих об'єднань, багатьох інших кубанців, яким дорога справа національного відродження, ведеться велика робота по утворенню українських книгарень, підготовці фахівців з українознавства, збереженню пам'яті про діячів української культури Кубані.

В Україні не забули про своїх братів-кубанців. Україна, яка сама відроджується після тяжкої руїни, вже почала відновлювати міцний духовний зв'язок зі своїми братами, котрі опинилися за її межами.

Велику роботу проводить товариство "Україна". За його допомогою на Кубані вперше за стільки років почали виходити україномовні газети "Козацьке слово" і "Малиновий Клин" (додаток до газети "Кубанские новости"), відбуваються поїздки на Кубань артистів України, налагоджуються культурні зв'язки між окремими містами. Так, нещодавно громадськість міста Донецька відправила велику партію української літератури в Краснодарську бібліотеку. Справжнім святом єднання стало 200-річчя переселення запорожців на Кубань. Надзвичайно урочисто відсвяткували його десятки тисяч кубанців, котрі з’їхались наприкінці серпня 1992 р. на Тамань, щоб вшанувати пам'ять своїх предків.

У ці дні ще більше зміцніли зв'язки між українськими та кубанськими козаками, започатковані у серпні 1990 р., коли на Хортицю прибули кубанські козаки для святкування 500-річчя Запорозької Січі. В свою чергу, кінний загін українських козаків улітку 1992 р. здійснив перехід з України на Тамань. В усіх кубанських станицях і хуторах українських козаків зустрічали й вітали як найближчих і найдорожчих братів.

...Зуміли кубанці пронести через всі випробування свою духовну єдність з Україною. І будемо сподіватися, що ця єдність зміцнюватиметься.

ДОДАТОК

Співвідношення українського і російського населення Кубанської області згідно з переписом 1897 року.

Підрахунки зроблені автором за книгою: Македонов Л.В. Население Кубанской области по даннымъ вторых экземпляров листов переписи 1897 г. — Екатеринодар, 1906. — С. 19-334.

ПРО АВТОРА

Автор – Білий Дмитро Дмитрович, нащадок стародавнього козацького роду, збирач стародавнього кубанського фольклору, бандурист. Закінчив Донецький державний університет. Досліджує питання культурного становища