Динамо Харків. Вибрані вірші [Сергій Вікторович Жадан] (fb2) читать постранично, страница - 38

- Динамо Харків. Вибрані вірші (и.с. Українська Поетична Антологія) 434 Кб скачать: (fb2) - (исправленную) читать: (полностью) - (постранично) - Сергій Вікторович Жадан

[Настройки текста] [Cбросить фильтры]

часу стрічку трофейну,

блудні поборники буґі-вуґі,

скурвлені діти міцного портвейну.

Ти одягала військові боти,

бігла до школи — пенал, олівчик.

Все ще попереду — перші аборти,

татові джинси, мамин ліфчик.

Ще підіймало звивисту хвилю.

Срібна розгромлена клавіатура

ще формувала основи стилю —

так починалася контркультура.

З теплими гільзами «Біломору»,

з ковдрами битих студентських акцій

так наполегливо рвався угору

змучений блюз твоїх менструацій.

Що нас єднало? Загоєні сварки

падали в ніч, як у воду весла.

Ми відкривались, творили шпарки.

Теплі вітри мимоволі занесли

смуток у душі, мов мед у соти.

Як ми трималися, Бога ради! —

попри усі божевільні гризоти,

попри задрочки радянської влади.

Цим і завершилось. Тлінь мажорна,

стишена хвиля, сутінь озерна.

Схиблений час розтинає, мов жорна,

спільного досвіду темні зерна.

Тільки я знаю — між гострого віття,

в перенасиченій біосфері

так лише варто вживати повітря,

так лише слід прочиняти двері.

Липне до уст почуття морфеми —

альтернативна прозора вода ця.

Те, що було, не розіб’єш на теми.

Так ми кохали. І нам — воздасться.

1997

Цитатник 1995

«Будда сидів на високій могилі…»

Будда сидів на високій могилі,

Будда споглядав будяків цвітіння.

Навколо степи і баби похилі,

й країна — спорожнена тиха катівня.

Старий адвентист між мандрованих дяків

або ж дяків, хоч яка в тім різниця?

Чумацькі шляхи, жебраки, повні дяки,

що спустять твої мідяки по пивницях.

Будда відпустив оселедця по плечі,

читав барокові євангельські мантри,

водив за собою зграї малечі,

в корчмі заливаючи про власні мандри.

Хоробрий Будда зупиняв ординців,

лякаючи пеклом, обіцяючи карму,

і знову з бабами сидів наодинці,

дивився на степ, мов на згублену карту.

Похилий Будда забирався в дзвіниці,

дивився на степ і молився на сонце —

великий і грішний, чистий і ниций,

забувши тенденції, відкинувши соціум.

Померлий Будда лежав на могилі,

розгублено навстіж розкинувши руці.

І баби, мов коні, під спекою в милі

іржали до сонця в журбі та розпуці.

1993

Генерал Юда

Пізно увечері впав сніг

Бинтами бруду на груди.

Нагноєні рани в ліжку тіснім

Зализує хворий Юда.

Солоно-зимовий присмак пустелі,

Що насіда звідусюди,

І павутинням звисають зі стелі

Згадки старого Юди:

Нервові рухи, промови палкі,

Посмішок впевненість люта —

В багнетний бій на чолі полків

Ішов генерал Юда.

Валились мури, знищені вщент.

Повішені висли високо.

І в місто, залите гарячим дощем,

Входило чорне військо.

Біліла сіль, якою кропив.

Кров — предтечею Суду.

І люди похапливо падали в пил

Під ноги Великому Юді.

Так сталася мрія одвічна твоя,

Природна, як все, що сталось.

Та вже непомітно, як у нору змія,

В тіло вповзала старість…

Несли на цвинтар хоругви згризлі.

Плакали важко й нещадно.

І грався в дитячій порожніми гільзами

Його маленький нащадок.

1994

«За хвилину до того, як випаде дощ…»

За хвилину до того, як випаде дощ,

ти відчуєш, як шкіра вібрує під тиском

ще не випалих крапель, що ляжуть уздовж

твого тіла і враз його стиснуть.

Так легкі голуби, на вулицях кинуті,

відчувають смак їжі за мить до годівлі,

так солдат, що за хвилю повинен загинути,

відчува деформації у власному тілі.

Сміх, що має до мене назавтра прийти,

розпізнаю сьогодні поміж плачу я.

За хвилину до того, як з’явишся ти, —

я тебе передчую.

1993

«Тарас Григорович Шевченко…»